Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

СТАРОДАВНІ ІНДІЯ ТА КИТАЙ

Конфуцій

Конфуцій — латинізована форма китайського Кун Фу-цзи — «Учитель Кун» (552/551 — 479 pp. до н. е.). Народився в Цзоу в царстві Лу (сучасний Цюйфу в провінції Шаньдун). Походив з вельможної, але збіднілої сім'ї, яка генеалогічно була пов'язана з давньою династією Інь. Конфуцій ще в молодості став першим в історії Китаю професійним викладачем і організатором співтовариства вчених-інтелектуалів (мав більше трьох тисяч учнів). Його педагогічна доктрина будувалася на принципі рівних можливостей — «навчання незалежно від походження» того, хто навчається, і передбачала мінімальну плату — «в'язку сушеного м'яса». У 50 років Конфуцій спробував зробити кар'єру державного діяча для практичної реалізації своєї соціально-політичної теорії.

У 496 р. до н. є. він отримав посаду першого радника в царстві Лу, але незабаром був змушений покинути батьківщину і, багато років подорожуючи по інших царствах Китаю, безуспішно намагався зацікавити їхніх правителів своїми ідеями. Останні роки життя він провів в Лу, займаючись розвитком свого учення, викладанням і роботою над стародавніми канонічними творами. Мета його життя полягала в збереженні та передачі нащадкам давньої культури (вень), тому Конфуцій не займався письменництвом, а редагував і коментував спадщину минулого, основу якої складали історико-дидактичні і художні твори, передусім — «Шуцзін» і «Шіцзін».

Творцями культури Конфуцій вважав мудрих правителів напівреальної, напівміфічної «старовини», що дозволило йому трактувати «культурність» і правильний суспільний устрій як два боки однієї медалі — різні вияви єдиного «Шляху» (дао) людини. Цей «Шлях» підтримується вченими-інтелектуалами, чиє найменування — «жу» — стало позначенням конфуціанців. За часів правління династії Хань (у II в. до н. є.) подібний підхід до культури був високо оцінений державною владою, конфуціанство отримало статус офіційної ідеології, а Конфуцій — титулатуру, що прирівнювала його до «наймудріших» правителів старовини. Погляди Конфуція, його учнів та послідовників знайшли вираження в складеному в V — IV ст. до н. є. збірнику висловів, діалогів, історичних описів і побутових сцен «Лунь юй» («Міркування та бесіди»). Конфуцій утримувався від суджень про надприродне, вважаючи вищою силою «безмовне» Небо. Послана ним доля може і повинна бути розпізнана людиною, яка тільки в такому випадку здатна стати «благородним мужем», що поєднує в собі ідеальні духовно-моральні якості з правом на високий соціальний статус. Антагоніст «благородного мужа» — «маленька (нікчемна) людина», що керується вигодою, а не «належною справедливістю», низькопоставлена та прив'язана до конкретної справи. З точки зору кардинальних особистісних якостей, вільний «благородний муж» панує над «маленькою людиною», як вітер — над травою. «Благопристойність» і «гуманність» утворюють двоєдину вісь конфуціанства, навколо якої концентруються його основні категорії — «благодать-доброчесність», «належна справедливість», «синівська шанобливість», «вірність» та інші. Загалом соціально-політична доктрина Конфуція базується на пріоритеті моральних цінностей над іншими видами суспільного життя: адміністративно-правовим, економічним тощо. Ідейна і соціальна перемога конфуціанства над всіма іншими вченнями забезпечила його творцеві особливий, пов'язаний з релігійним культом статус культурного героя, духовного вождя нації.