Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

Толстой Лев Миколайович

Толстой Лев Миколайович (28 серпня (9 вересня) 1828, садиба Ясна Поляна Тульської губернії — 7 (20) листопада 1910, станція Астапово (нині станція Лев Толстой) Рязано-Уральської залізниці); (похований у Ясній Поляні) — граф, російський письменник, член-кореспондент (1873), почесний академік (1900) Петербурзької АН. Починаючи з автобіографічної трилогії «Дитинство» (1852), «Отроцтво» (1852—1854), «Юність» (1855—1857), дослідження внутрішнього світу, моральних основ особистості стало головною темою творів Толстого. Болісні пошуки сенсу життя, етичного ідеалу, прихованих загальних закономірностей буття, духовний і соціальний критицизм, проходять через усю його творчість. У повісті «Козаки» (1863) герой — молодий дворянин — шукає вихід у поверненні до природи, до природного і цілісного життя простої людини.

Епопея «Війна і мир» (1863—1869) відтворює життя різних прошарків російського суспільства під час Вітчизняної війни 1812 р., патріотичний порив народу, що об'єднав усі стани у війні з Наполеоном. Історичні події і особисті інтереси, шляхи духовного самовизначення особистості і стихія російського народного життя з її «роєвою» свідомістю змальовані як рівноцінні складові природно-історичного буття.

У романі «Анна Каретна» (1873—1877) — про трагедію жінки, яка знаходиться в полоні руйнівної «злочинної» пристрасті — Толстой висвічує основи світського суспільства, показує розпад патріархального укладу, руйнування сімейних устоїв. Сприйняттю світу індивідуалістичною і раціоналістичною свідомістю він протиставляє самоцінність життя як такого.

З кінця 1870-х років, переживаючи духовну кризу, пізніше захоплений ідеєю етичного удосконалення і «опрощення», Толстой приходить до все більш непримиренної критики суспільного ладу — бюрократичних інститутів, держави, церкви (у 1901 р. відлучений від православної церкви), цивілізації та культури, усього життєвого укладу «освічених класів»: роман «Воскресіння» (1889—1899), повість «Крейцерова соната» (1887— 1889), драми «Живий труп» (1900, опублікована в 1911) і «Влада темряви» (1887). Одночасно зростає увага до тем смерті, гріха, покаяння і етичного відродження (повісті «Смерть Івана Ілліча», 1884—1886, «Отець Сергій», 1890—1898, опубліковані в 1912, «Мурат», 1896—1904, опублікований в 1912).

Публіцистичні твори моралізаторського характеру «Сповідь» (1879— ІК82), «В чому моя віра?» (1884), де християнські вчення про любов і всепрощення трансформуються в проповідь непротивленства злу насильством. Прагнення узгодити спосіб мислення і життя приводить до того, що Толстой залишає Ясну Поляну; помер він на станції Астапово.