РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ В КІНЦІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

Перша російська революція (1905—1907)

Кризова соціально-політична ситуація в Росії загострилася внаслідок Невдалої російсько-японської війни 1904—1905 pp. Поштовхом до початку революції послужив розстріл мирної робітничої демонстрації в Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. (т, зв. «Кривава неділя»). Активно виступив робітничий клас, поширювалися селянські бунти, заворушення охопили армію і флот (повстання на броненосці «Потьомкін», владивостоцьке повстання та інші).

З вимогами реформ виступила буржуазія. Виникли професійні і професійно-політичні союзи, Ради робітничих депутатів, зміцнювалися революційні партії (соціал-демократична, соціалістів-революціонерів та інші), з'явилися ліберальні і консервативні партії та організації (конституційно-демократична, «Союз 17 жовтня», «Союз Михайла Архангела» і т. д.).

Жовтневий всеросійський політичний страйк, різка критика самодержавства лібералами змусили імператора Миколу II обнародувати Маніфест 17 жовтня 1905 р. Обіцянка політичних свобод, скликання Державної думи дозволило уряду нейтралізувати лібералів і розгромити Грудневе збройне повстання 1905 р. робітників Москви, Ростова-на-Дону, Новоросійська, Катеринослава, Горлівки тощо.

Однак і в 1906 р. нарівні з продовженням страйкової боротьби робітників зростала активність селянства (особливо влітку 1906 p.), армії і флоту (повстання на крейсері «Пам'ять Азова», свеаборзьке і кронштадтське), населення національних регіонів («лісові брати» в Латвії, «червоні сотні» в Грузії).

Розгін II Державної думи (державний переворот 3 червня 1907 р.) означав кінець революції. Самодержавство змушене було піти на створення парламентського представництва, розпочати реформи, які дали новий імпульс розвитку капіталізму в Росії.