Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА В ПЕРЕДОВИХ КРАЇНАХ (1870—1914 PP.)

Революція 1870 р. та Паризька комуна 1871 р.

У 1860-ті pp. престиж Другої імперії неухильно падав. Руйнівні війни і волюнтаристська економічна політика розладнали фінанси Франції. Парламентська опозиція; що об'єднала легітимістів, орлеаністів (Тьєр) і республіканців (Ж. Фавр, Е. Пікар, Л. Гамбетта), від виборів до виборів збільшувала число своїх членів у Законодавчому корпусі. У той же час всі спроби лідерів комуністичного підпілля (Бланкі та інших) підняти народ на повстання не зустріли підтримки в суспільстві. Починаючи війну з Пруссією, влада сподівалася, що перемога підвищить популярність режиму. Однак 4 вересня 1870 p., коли стало відомо, що імператор ^армією капітулював під Седаном, у Парижі спалахнуло повстання.

Депутати опозиції проголосили республіку і сформували уряд національної оборони (Фавр, Пікар, Гарньє-Пажес, Гамбетта тощо), яке очолив генерал Л. Трошю. 16 вересня німці взяли в облогу Париж. Крім регулярної армії в обороні міста брали участь до 300 тис. солдатів національної гвардії, що включала в себе практично всіх дорослих чоловіків Парижа. Строката за складом, хоробра, але погано дисциплінована, вона була вельми сприйнятлива до антиурядової пропаганди, розгорненої членами революційних товариств, що вийшли з підпілля.

31 жовтня на хвилі обурення, викликаного невдалою вилазкою і звісткою про капітуляцію Меца, бланкісти спробували за допомогою деяких частин національної гвардії захопити владу. Уряд придушив повстання і підтвердив свої повноваження, провівши плебісцит. Поневіряння, викликані облогою, і невдале керування обороною з боку Трошю призвели до зростання невдоволення серед населення, чим знову скористалися бланкісти, що зробили 22 січня 1871 р. ще одну спробу скинути уряд. 23 січня було укладено перемир'я з німцями. 8 лютого пройшли вибори в Національні збори (відкрилися в Бордо 12-го), які призначили головою виконавчої влади Тьєра.

26 січня був підписаний прелімінарний мир. 1 березня Національні збори підтвердили повалення Наполеона III. Париж лише номінально визнав владу Тьєра. Національна гвардія зберегла зброю і реально підкорялася тільки обраному нею самою Центральному комітету. 18 березня національні гвардійці, дізнавшись про спробу урядових військ вивезти гармати з Парижа, повстали і стратили двох генералів. Уряд, вірні йому війська і значна частина населення утікли до Версаля. 22 березня національна гвардія розстріляла демонстрацію, що протестувала проти захоплення влади Центральним комітетом. 26 березня відбулися вибори в Паризьку комуну. Більшість місць отримали бланкісти, прудоністи (прихильники соціалістичної теорії П.-Ж. Прудона) і неоякобінці. Через відмінності в їхніх соціально-економічних переконаннях Комуна не проводила ніяких значних заходів у цій сфері і лише врахувала деякі окремі побажання робітників. З питань політики в Комуні йшла гостра боротьба між тими, хто прагнув до диктатури і централізації «більшості» (бланкісти і неоякобінці) й прудоністською «меншиною», яка віддавала перевагу демократичній федерації.

2 квітня на підступах до Парижа почалися бойові дії між версальцами і комунарами. Хоробрість і ентузіазм повстанців не могли компенсувати відсутність дисципліни, слабке військове керівництво і організаційне безсилля революційної влади. 21 травня версальці увійшли в місто. 28 травня, після тижня жорстоких вуличних боїв («кривавий тиждень»), з Комуною було покінчено. Цей спалах громадянської війни примусив найбільш далекоглядну частину правлячих кіл взяти курс на зміцнення демократії, здатної погоджувати інтереси різних прошарків суспільства.