Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА В КІНЦІ XVIII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Пушкін Олександр Сергійович

Пушкін Олександр Сергійович (1799—1837) — великий російський поет, родоначальник нової російської літератури, творець сучасної російської літературної мови. В юнацьких віршах — поет ліцейського братства, «шанувальник дружньої свободи, веселощів, грацій і розуму», у ранніх поемах — співак яскравих і вільних пристрастей: «Руслан і Людмила» (1820), романтичні «південні» поеми «Кавказький бранець» (1820—1821), «Бахчисарайський фонтан» (1821—1823 )іт.д. Волелюбні і анти тиранічні мотиви ранньої лірики, незалежність особистої поведінки послужили причиною заслань: південного (1820—1824, Катеринослав, Кавказ, Крим, Кишинів, Одеса) і в с. Михайлівське (1824—1826). Естетичне освоєння контекстів російського життя (інтелектуального, соціально-історичного, побутового) поєднується в Пушкіна з живим сприйняттям різнорідних європейських впливів, даром проникнення в інші культури та епохи. Різноманіття розроблених жанрів і стилів (у т. ч. «неприкрашена» проза «Повістей Бєлкіна», 1830, повість «Пікова дама», 1833, та інші твори, що передбачили розвиток реалістичного писання), легкість, витонченість і точність вірша, рельєфність і сила характерів, «освічений гуманізм», універсальність поетичного мислення і самої особистості Пушкіна зумовили його першорядне значення в російській словесності: Пушкін підняв її на світовий рівень.

Роману віршах «Євгеній Онєгін» (1823—1831) відтворює образ життя і духовний склад «типового», долаючого байронізм героя і еволюцію самого автора, уклад столичного і провінційного дворянства; у романі та в багатьох інших творах Пушкін звертається до проблем індивідуалізму, меж свободи, поставлених ще в «Циганах» (1824). Ним були уперше визначені (у поемах, драматургії, у прозі) головні проблеми російської літератури XIX ст., нерідко в їх трагічному протистоянні і нерозв'язності — народ і влада, держава і особистість, роль особистості й народу в історії: трагедія «Борис Годунов» (1824—1825, опублікована в 1831 p.), поеми «Полтава» (1828), «Мідний вершник» (1833, опублікована в 1837 p.), роман «Капітанська дочка» (1836).

У філософській ліриці 30-х pp., «маленьких трагедіях», створених у 1830 р. («Моцарт і Сальєрі», «Камінний гість», «Скупий рицар», «Бенкет у чуму», постійні для пушкінської поезії теми «дружества», любові, поезії життя, творчого покликання і спогадів доповнюються загостреною постановкою корінних питань: значення і виправдання буття, смерті й осзсмертя, душевного порятунку, етичного очищення і «милості». Помер під рани, яку отримав на дуелі з Ж. Дантесом, французьким підданим на російській військовій службі.