КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА В КІНЦІ XVIII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх

Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770—1831) — німецький філософ, який створив на об'єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. її центральне поняття — розвиток є характеристика діяльності абсолюту (світового духу), його надчасового руху у сфері чистої думки у висхідному ряду все більш конкретних категорій (буття, ніщо, становлення; якість, кількість, міра; суть, явище, дійсність, поняття, об'єкт, ідея, що завершується абсолютною ідеєю), його переходу в відчужений стан інобуття — у природу, його повернення до себе в людині в формах психічної діяльності індивіда (суб'єктивний дух), надіндивідуального «об'єктивного духу» (право, мораль і «моральність» — сім'я, цивільне суспільство, держава) та «абсолютного духу» (мистецтво, релігія, філософія як форми самосвідомості духу). Суперечність — внутрішнє джерело розвитку, що описується у вигляді тріади.

Історія — «прогрес духу у свідомості свободи», що послідовно реалізовується через «дух» окремих народів. Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії.

Головні твори: «Феноменологія духу», 1807; «Наука логіки», частини 1—3,1812—1816; «Енциклопедія філософських наук», 1817; «Основи філософії права», 1821; лекції з філософії історії, естетики, філософії релігії, історії філософії.