Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КУЛЬТУРА, НАУКА ТА ТЕХНІКА В КІНЦІ XVIII — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Кант Іммануїл

Кант Іммануїл (1724—1804) — німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії; професор університету в Кенігсбергу, іноземний почесний член Петербурзької Академії наук (1794). У 1747— 1755 pp. розробив космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи з первинної туманності («Загальна натуральна історія та теорія неба», 1755). У розвиненій з 1770 р. «критичній філософії» («Критика чистого розуму», 1781; «Критика практичного розуму», 1788; «Критика здатності судження», 1790) виступив проти догматизму умоглядної метафізики і скептицизму з дуалістичним ученням про непізнаванні «речі в собі» (об'єктивне джерело відчуттів) і пізнаванні явища, що створюють сферу нескінченного можливого досвіду.

Умова пізнання — загальнозначущі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, свободи, безсмертя, недоказові теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта, заснованої на понятті обов'язку, — категоричний імператив. Учення Канта про антиномії теоретичного розуму відіграло велику роль у розвитку діалектики.