РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Земська реформа

Земська реформа 1864р. («Положення про губернські та повітові земські установи») — реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, прагненням царизму привернути на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом. Проект земської реформи розроблявся з 1859 р. комісією при міністерстві внутрішніх справ. Підписане царем «Положення» відобразило різні інтереси дворянських угруповань. Згідно з »Положенням» 1864 р. створювалися губернські та повітові земські збори та земські управи.

В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове (ценз) і станове начала. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців й виборних від сільських товариств. Правом участі у виборах за 1-ю курією користувалися власники не менш ніж 200 десятин землі, власники промислових, торгових підприємств або іншого нерухомого майна на суму не нижче за 15 тис. крб. або що приносить прибуток не менше ніж 6 тис. крб. на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ. Виборцями міської курії були особи, що мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним оборотом не нижче ніж 6 тис. крб., а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб. (в невеликих містах) до 3 тис. крб. (у великих містах). Від виборів усувалися робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства вибирали представників на волосний схід, той — виборщиків, а останні — голосних на повітові земські збори. Губернські голосні обиралися на повітових земських зборах.

Система виборів забезпечувала панування в земствах поміщиків. Головами губернських та повітових з'їздів були предводителі дворянства. Земські збори і управи були позбавлені права спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, оскільки їм не підпорядковувалася поліція; їхня діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, що мав право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: наглядом за шляхами сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі й промисловості і т. д.