Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

США В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА (1861—1865 pp.)

Перший етап війни

Бойові дії розпочалися 12 квітня 1861 р. нападом конфедератів на форт Самтер у бухті Чарлстон, який після 34-часового обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив мешканців південних штатів заколотниками, проголосив морську блокаду їх узбережжя, закликав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Спочатку перевага була на боці Півдня. Тут розташовувалися найбільш боєздатні частини, які поповнювалися сотнями офіцерів, що покинули федеральну армію, у т. ч. Т. Дж. Джексоном, Дж. І. Джонстоном, P. E. Лі та іншими. Головною метою федератів у війні було проголошено збереження Союзу, конфедератів — визнання незалежності та суверенітету Конфедерації. Стратегічні задуми сторін були схожими: наступ на столицю противника і розчленування його території.

Перша серйозна битва відбулася у Віргинії поблизу залізничної станції Манассас 21 липня 1861 p., коли погано підготовлені війська Півночі, перейшовши через струмок Булл-Ран, атакували конфедератів, але були змушені почати відступ, який перетворився на втечу. До осені на східному театрі військових дій Союз мав у своєму розпорядженні армію під командуванням генерала Дж. Б. Мак-Клеллана, що став з 1 листопада головнокомандуючим усіма арміями. Мак-Клеллан виявився поганим воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його загони були розбиті біля Боллс-Блаффа. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації.

У 1862 р. найбільших успіхів федерати добилися на західному театрі військових дій. У лютому-квітні армія генерала У. С. Гранта, захопивши ряд фортів, витіснила конфедератів з Кентуккі, а після перемоги під Шайло очистила від них Теннессі. До літа був звільнений штат Міссурі, і війська Гранта увійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 р. Нового Орлеану, важливого торгового і стратегічного центру. На сході Мак-Клеллан був зміщений з поста головнокомандуючого і на чолі одної з армій посланий у наступ на Річмонд. На початку квітня він висадив більше ніж 100 тис. солдатів на віргинському узбережжі, але замість фронтального удару віддав перевагу поступовому просуванню з тим, щоб ударити по флангах й тилу ворога. Конфедерати, очолювані Дж. Б. Джонстоном і P. E. Лі, успішно відбили всі спроби штурму Річмонда й самі перейшли у наступ. 29—30 серпня федерати були розбиті у другій битві поблизу Булл-Рану. Лі вступив у Меріленд, маючи намір перерізати комунікації федеральної армії та ізолювати Вашингтон. 15 вересня війська конфедератів на чолі з Т. Дж. Джексоном зайняли Харперс-Феррі, захопивши його 11-тисячний гарнізон і значні запаси спорядження. 17 вересня біля струмка Антьєтам 40-тисячна армія Лі була атакована 70-тисячною армією Мак-Клеллана. У ході цього «найкривавішого дня» війни обидві сторони втратили 4 808 чоловік убитими, 18 578 чоловік було поранено. Битва закінчилася нічим, але Лі вважав за краще відступити. Нерішучість Мак-Клеллана, який відмовився від переслідування противника, врятувала конфедерат тів від поразки. Англія і Франція, що мали намір офіційно визнати Конфедерацію і втрутитися у війну на її боці, відмовилися від свого наміру. Росія в роки війни займала доброзичливу позицію відносно Союзу (візит восени 1863 — навесні 1864 р. російських ескадр до Сан-Франциско і Нью-Йорка став прикладом дипломатичного використання морської сили). ЗО грудня 1862 р. Лінкольн підписав «Прокламацію про визволення негрів-рабів» з 1 січня наступного року. Ця прокламація, як і рішення про набір негрів у армію, кардинально змінила завдання війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив для рабовласників прийнятий в травні 1862 р. гомстед-акт, що надавав кожній американській сім'ї можливість отримати земельний наділ у розмірі 160 акрів (64 га). 1862 р. відмічений і першою в історії битвою броненосних кораблів, яка відбулася 9 березня біля берегів Віргинії. Кінець року склався для федератів невдало. У битві під Фредеріксбергом 13 грудня федеральна армія під командуванням генерала А. Е. Бернсайда була вщент розбита, втративши убитими і пораненими у два рази більше, ніж противник.