ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ

Наполеон І Бонапарт

Наполеон І Бонапарт (15.08.1769—05.05.1821) — французький державний діяч, полководець, імператор у 1804—1814 pp. і в березні — червні 1815 р. Почав військову службу в 1785 р. в чині молодшого лейтенанта артилерії; відзначився в період Великої Французької революції. У листопаді 1799 р. здійснив державний переворот (18 брюмера), внаслідок якого став першим консулом, що фактично зосередив у своїх руках всю повноту влади; у 1804 р. проголошений імператором. Провів ряд реформ (прийняття цивільного кодексу, 1804 p.; заснування Французького банку, 1800 p.). Завдяки звитяжним війнам значно розширив територію імперії, поставив у залежність від Франції більшість держав Західної і Центральної Європи. Поразка наполеонівських військ у війні 1812 р. проти Росії поклала початок краху імперії Наполеона І. Вступ у 1814 р. військ антифранцузької коаліції в Париж змусив Наполеона І відректися від престолу. Був засланий на острів Ельба. Знову зайняв французький престол у березні 1815р. Після поразки під Ватерлоо повторно відрікся від престолу (22 червня 1815 р.). Останні роки життя провів на острові Св. Єлени бранцем англійців.