ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

Директорія

Директорія (Виконавча Директорія) — уряд Французької республіки з листопада 1795 до листопада 1799 р. Результати термідоріанського перевороту 1794 р. були закріплені конституцією III року, виробленою й прийнятою Конвентом восени 1795 р. Сам Конвент розпускався (26 жовтня 1795 p.). Законодавча влада зосереджувалася в двох палатах — Раді п'ятисот та Раді старійшин; виконавча влада передавалася Директорії. Остання складалася з 5 чоловіків і щорічно оновлювалася на одну п'яту свого складу. У Директорію першого складу увійшли Л. М. Ла Ревельєр-Лепо, Ж. Ф. Ребель, Ф. Л. О. Летурнер, П. Баррас, Л. Н. Карно.

Режим Директорії відповідав потребам соціальної консолідації класу власників на низхідній лінії революції, забезпечуючи компроміс між тими колами буржуазії, які виграли від революційного перерозподілу власності, але не мали наміру ризикувати основним капіталом, складеним ще до 1789 р., та «новими» власниками, основний капітал яких сформувався після 1789 р. і гарантії недоторканості якого були дані Якобінською диктатурою. Ліквідація парламентської опозиції дозволила Директорії упорядити податкову систему (листопад 1797 — грудень 1798 p.), однак загалом фінансове становище залишалося важким. Економічному пожвавленню і подальшій стабілізації внутрішньополітичного життя Франції сприяла широкомасштабна зовнішня експансія — наполеонівські війни в Італії, Єгипті, грабіж сусідніх країн. Ця агресія захищала термідоріанську Францію і від загрози реставрації «старого порядку», і від нового підйому революційного руху. Неминуче в цих умовах зростання впливу армії призвело до перевороту 18 брюмера (9 листопада) 1799 р., встановлення «твердої влади» — диктатури Наполеона, яка покінчила з існуванням Директорії.