Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

Просвітництво

Просвітництво — ідейна течія кінця XVII—XVIII ст., заснована на переконанні у вирішальній ролі розуму й науки в пізнанні «природного порядку», який відповідає справжній природі людини і суспільства. Неуцтво, мракобісся, релігійний фанатизм просвітники вважали причинами людських бід; виступали проти феодально-абсолютистського режиму, за політичну свободу, громадську рівність. Головні представники Просвітництва в Англії (де воно й виникло) — Дж. Локк, А. Коллінз, Дж. Толанд, А. Е. Шефтсбері; у Франції (період найбільшого поширення тут Просвітництва, між 1715 і 1789 pp., називають «віком Просвітництва») — Вольтер, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецій, П. Гольбах; у Німеччині — Г. Є. Лессінг, Й.-Г. Гердер, Й. Шиллер, Й.-В. Гете; у США — Т. Джефферсон, В. Франклін, Т. Пен; у Росії — М. I. Новиков, О. М. Радіщев). Ідеї Просвітництва значним чином вплинули на розвиток суспільної думки. Разом з тим у XIX—XX ст. ідеологія Просвітництва нерідко зазнавала критики за ідеалізацію людської природи, оптимістичне тлумачення прогресу як неухильного розвитку суспільства на основі удосконалення розуму. У широкому значенні просвітниками називали видатних розповсюджувачів наукових знань.