РОСІЯ В КІНЦІ XVII—XVIII ст.

Суворов Олександр Васильович

Суворов Олександр Васильович (1730—1800) — граф Римнікський (1789), князь Італійський (1799), російський полководець, генералісимус (1799). Починав службу капралом в 1748 р. Учасник Семилітньої війни. Під час російсько-турецьких воєн (1768—1774 і 1787—1791 pp.) отримав перемоги під Козлуджею (1774), Кінбурном (1787), Фонтанами (1789), Римніком (1789) і штурмом оволодів фортецею Ізмаїл (1790). На останньому етапі повстання О. І. Пугачова, з серпня 1774 p., керував військами, направленими для його придушення. Командував військами, що придушували Польське повстання 1794 р.

У 1799 р. провів Італійський і Швейцарський походи, розбивши французькі війська на ріках Адда і Треббія і біля Нові; вийшов з оточення, перейшовши швейцарські Альпи. Автор військово-теоретичних робіт («Полкова установа», «Наука перемагати»). Створив оригінальну систему поглядів на методи ведення війни і бою, виховання і навчання військ. Стратегія Суворова носила наступальний характер. Не програв жодної битви.