Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

АНГЛІЯ В XVII—XVIII ст.

«Білль про права»

«Білль про права» (Bill of Rights) (1689) — конституційний акт, що визначив розвиток Англії як парламентської монархії. Результати політичного перевороту 1688 р. (коли Якова II було усунуто від влади і його місце зайняв Вільгельм III) були оформлені у вигляді Декларації прав, що закріплювала завоювання парламенту та фіксувала умови, на яких лорди і общини погоджувалися визнати Вільгельма Оранського своїм правителем. Декларація була прийнята 13 лютого 1689 р., а в жовтні 1689 р. вона була перетворена в парламентський Білль про права. Статут переосмислював співвідношення влади парламенту і короля, що правив тепер не за »божественим правом», а згідно з актами парламенту.

Згідно зі статутом, король позбавлявся права відміняти закони парламенту про покарання, а також без його санкції припиняти дію інших законів. Таким чином король позбавлявся суверенітету в законодавчій сфері. Різко обмежувалася і можливість втручання короля у сферу судочинства. Були відмінені суди Церковної комісії, що підпорядковувалися королю як голові церкви. Королівська влада позбавилася і фінансової незалежності; замість старого принципу виділення довічного доходу короля, кошти на утримання двору та армії тепер виділялися на невеликий термін, змушуючи монарха постійно звертатися до парламенту за субсидіями. Навпаки, позиції парламенту завдяки «Біллю про права» посилилися. Король зобов'язувався регулярно скликати парламент (як мінімум один раз на три роки); членам парламенту гарантувалася свобода слова. Крім того, як «незаконний» засуджувався спосіб маніпулювання виборами, коли на місцях підбиралися вірні трону кандидати. Окремі розділи «Білля про права» торкалися судової влади. У них говорилося, що суди не повинні вдаватися до надмірних застав, штрафів і жорстоких покарань. Було покладено край практиці штучного підбору присяжних. Компетенція судів присяжних розширилася, оскільки їм було передано право розглядати справи про державну зраду.

Заборонялася також конфіскація майна арештованих аж до винесення присяжними вердикту. Таким чином цей документ намагався покласти край судовому свавіллю. «Білль про права» не встановлював прямого парламентського правління; король як і раніше мав право вибирати і знімати з посад міністрів, суддів, а також скликати і розпускати парламент.