Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ПОЛЬЩА В XVI—XVII ст.

Шляхта

Шляхта (польск. szlachta, від стародавнього верхньонім. slahta — рід, порода) — у ряді країн Центральної Європи (особливо в Польщі, Литві, в Україні) назва основної частини пануючого феодального класу. Спочатку шляхта — це рицарство, нижча група світських феодалів. У процесі формування в XIV—XVI ст. шляхти як стану за її межами залишився нижчий шар світських феодалів — негербова шляхта (влодики в Польщі, панцирні бояри у Великому князівстві Литовському). Посилення політичної ролі шляхти призвело до юридичного включення до її складу вищої групи світських феодалів — магнатів. У XVI—XVIII ст. в Речі Посполитій затверджується державний устрій шляхетської республіки. Специфікою польської шляхти була її відносна численність (у XVI ст. — 8%, у Мазовії ї Підляшші — понад 20% населення) при наявності категорій малоземельної і безземельної шляхти. Пануюче привілейоване становище шляхти поєднувалося з традиційною забороною «нешляхетських» занять (ремесло, торгівля тощо).