Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

РЕФОРМАЦІЯ В ЄВРОПІ

Єзуїти

Єзуїти (лат. societas Jesu — «Товариство Ісуса») — католицький чернечий орден, заснований у 1537 р. Ігнатієм Лойолою. Затверджений папою Павлом III у 1540 р., у 1550 р. від папи Юлія III орден отримав детальний опис своїх завдань та структури. В умовах поширення протестантизму і критики традиційного чернецтва перед єзуїтами ставилися завдання поширення і захисту віри, а також виховання «добрих католиків», чому служили проповідь, викладання в навчальних закладах і допомога знедоленим. Здійсненню завдань ордену служили централізм та ієрархія; будь-хто з єзуїтів міг жити в миру; було також відсутнє єдине орденське убрання.

Після попереднього іспиту бажаючий вступити в орден — новицій — покликаний був два роки працювати в госпіталі або здійснити босоніж пілігримство, жити у злиднях і на милостиню (перша екзаминація). Потім починався період навчання богослов'я і суміжних наук, який мав невизначену тривалість (друга екзаминація). З числа схоластиків-учнів відбиралися особи для річного новиціату (третя екзаминація) — терціарії, які потім в залежності від виявлених здібностей могли стати членами двох наступних рівнів ордену: коад'юторів (помічників) і професіє, які приймали три звичайних чернечих обітниці — цнотливості, бідності і слухняності.

З останніх відбиралися потім «професи четвертої обітниці» — чисельно обмежена еліта ордену, — які приносили обітницю особистої слухняності римському папі. Вони обирали генерала ордену, якому належала вся повнота влади; від скликання генерального капітулу єзуїти відмовилися. Резиденція генерала знаходилася в Римі. Особливий акцент Лойола робив на дотриманні обітниці слухняності: орден мислився як безвідмовне знаряддя в руках папства, а кожний його член покликаний був, «немов труп», підпорядкувати себе старшим, причому не тільки зовні, але і внутрішньо. Значне місце в діяльності ордену займала освіта, яка на відміну від жебрущих орденів не була обмежена тільки богослов'ям, але включала в себе і оволодіння комплексом гуманітарних знань. Єзуїти створили розгалужену і доступну для вихідців із різних станів систему середньої освіти. Дуже скоро єзуїтські колегіуми стали вважатися зразковими незалежно від того, яку кар'єру мав намір обрати вихованець. Орден був одним з основних знарядь Контрреформації.

Учення єзуїтів про «уявну обмовку», що знімало відповідальність за ті або інші проступки в ім'я вищих цілей, дозволило ордену ефективно протистояти протестантизму, контролювати державні органи і впливати на суспільні настрої. Єзуїти активно проповідували християнство в Індії, Африці і Південній Америці.

Провідне становище єзуїтів у чернецтві XVII—XVIII ст., їх різноманітна активність у миру викликали зростаюче невдоволення європейських держав, які вбачали в діяльності єзуїтів загрозу національній самостійності, що зумовило в середині XVIII ст. заборону ордену в Португалії, Франції, Іспанії, Неаполітанському королівстві і Пармі. У 1773 р. папа Климент XIV під тиском європейських держав розпустив орден. У 1814 р. орден був відновлений папою Пієм VII.