КРАЇНИ АЗІЇ (ДО КІНЦЯ XV ст.)

Династія Мін

Мін — династія в Китаї в 1368—1644 pp. Заснована в 1368 р. після вигнання монголів і повалення монгольської династії Юань колишнім буддійським ченцем, вихідцем з соціальних низів Чжу Юаньчжаном. Це був жорстокий правитель, але йому вдалося повернути країну до процвітання. Величезні земельні володіння, що належали монгольській знаті, були передані у власність держави. Значну частину цих земель потім передали у володіння феодалам або в користування чиновникам. Були створені також маєтки, що належали безпосередньо імператорському дому. Частина державного земельного фонду була передана в користування селянам. Був посилений контроль держави за містами. Мінська імперія вела напружені війни з монголами і японськими піратами, що нападали на береги Шаньдуна.

У1374 р. японський флот зазнав серйозної поразки біля острова Люцю. Корея та Тонкій визнали себе васалами Китаю. Територія імперії простягалася від Південної Маньчжурії до Тібету й Індокитаю. У мінський період зростали міста, збільшився грошовий обіг, розквітало ремісниче виробництво, розвивалася мануфактура. Останні спеціалізувалися на виробництві шовку, фарфору, зброї. Вже в XV ст. мінські кораблі були озброєні гарматами.

У країні існувало 33 великих торгових пункти, куди привозили товари з усього Китаю і з-за кордону. На початку XV ст. до берегів Індокитаю, Яви, Суматри, Цейлону, Індії та Африки здійснено кілька морських експедицій. Сім найбільш вдалих з них очолював видатний флотоводець Чжен Хе.

Китай придбав зручно розташовані торгові факторії і встановив панування на морських шляхах значної частини Тихого та Індійського океанів. У XVI ст. Китай вів напружені війни з монголами і японцями. Останні нападали на узбережжя Фуцзяні і гирла р. Янцзи, а в 1592—1598 pp. вторгайся в Корею. У1618 р. почався наступ на Мінську імперію маньчжурських племен. У результаті цього вона втратила свої володіння в Південній Маньчжурії.

Усі зовнішні досягнення Мінської імперії нейтралізувалися тим, що становище селян не тільки не поліпшувалося, але й погіршало. Посилилася практика захоплення у селян їхньої землі. У1628 р. в Шеньсі почалися масові антиурядові виступи. У1631 р. розрізнені групи повстанців, об'єднавши свої сили, здійснили похід на схід. З цього часу повстання охопило весь Північний Китай.

У1636 р. уряд зняв з маньчжурського фронту частину військ і направив їх проти повстанців. Імператор видав едикт, в якому пообіцяв амністію тим, хто складе зброю. Повстання пішло на спад. Але в 1639 р. повстанці знову почали збиратися під знамена одного зі своїх колишніх вождів — Лі Цзичена. Зібравши величезне військо, Лі Цзичен у 1640— 1643 pp. захопив кілька великих міст і оволодів обширною територією. Він реорганізував своє військо, знищивши самостійні загони, і намагався створити єдину армію з централізованим командуванням. У провінції Сичуань на чолі повстанців стояв Чжан Сяньчжун, давній соратник Лі Цзичена, який разом з ним брав участь у повстанні в провінції Шеньсі, а потім вступив зі своїм загоном в Сичуань. Чжан Сяньчжун у Ченду заснував свою державу; проголосивши себе «царем Великої західної держави».

У1644 р. повстанці здійснили похід на столицю і 25 квітня вступили в Пекін. Останній імператор династії Мін повісився. Знатні землевласники вирішили використати для боротьби з повстанцями війська, що знаходилися на маньчжурському фронті під командуванням Саньгуя, який просив маньчжурських князів надати йому допомогу. Об'єднані сили китайських феодалів і маньчжурів завдали поразки повстанцям і примусили їх відступити. У Пекіні з 1644 р. встановилася влада маньчжурської династії Цін.