КРАЇНИ АЗІЇ (ДО КІНЦЯ XV ст.)

Імперія Тан

Тан — династія в Стародавньому Китаї (618—907). Виникла в ході громадянської смути, що призвела до падіння в 616 р. династії Суй. Заснована Лі Юанем, феодалом із Шаньсі, у 618 р. То були часи економічного, політичного і культурного розквіту Китаю. Лі Юаню та його синові Лі Шиміню (626—649) майже 10 років довелося боротися за об'єднання країни. В імперії Тан державна власність на землю продовжувала існувати до VIII ст. у тих самих формах, що і в попередні періоди. За Лі Шиміня закінчилося формування бюрократичного апарату. Кожному чину відповідав певний розмір наділу землі, що отримувався чиновником у користування від держави. Державний апарат складався з 3 палат, 6 відомств і значної кількості управлінь.

Країна була розділена на 10 великих областей, а ті, у свою чергу, на округи і повіти. Крім цивільної влади, у провінціях знаходилися військові намісники, які мали відносну самостійність. Існувало 9 рангів і 30 класів чиновників. Для заняття будь-якої посади треба було скласти державні іспити і потім вже згідно з отриманим ступенем претендувати на посаду. Центр держави з басейну Хуанхе поступово перемістився в басейн Янцзи, де у зв'язку з успіхами рисоводства швидко зростало населення. Набули поширення нові культури: цукрова тростина, чай (вирощують з VIII ст.). Ремісники освоїли виробництво паперу, винайденого ще в старовині. Виготовлялися цінні сорти шовкових тканин, металеві вироби, з винаходом книгодрукування стало розвиватися поліграфічне виробництво. Було винайдено порох. Зростало населення, розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля, розширенню якої сприяло подальше удосконалення системи каналів, що з'єднували великі ріки одну з одною та з морем.

На базі лихварських контор виникали банки, використовувалася система перевідних чеків. Вельми важлива в соціальному значенні міра — кодифікація права — також була здійснена в епоху Тан. У VII ст. Китайська імперія досягла величезних розмірів. У другій половині VII ст. кордони імперії Тан тягнулися від берегів Тихого океану до Тянь-Шаню, від верхів'я р. Селенги до Індокитаю. Але з середини VIII ст. Танська імперія поступово почала втрачати свою могутність. У 780 р. імператорським едиктом було узаконено проект реформ, складений Ян Янем. Було встановлено нову систему оподаткування, вводився єдиний податок на майно. Разом з тим ці перетворення узаконювали приватну земельну власність феодалів. Селяни отримали можливість безперешкодно продавати землю.

У результаті значна частина селянства потрапила в кабалу до великих землевласників. Після цього в країні розгорілося повстання, яке вилилося в селянську війну. Вона почалася в 874 р. і зрештою вирішила долю династії Тан. Селянськими загонами керували Ван Сяньчжи і Хуан Чао. Після загибелі Ван Сяньчжи повстанці під керівництвом Хуан Чао здійснили похід на південь.

У грудні 880 р. він вступив у імперську столицю Чаньань і оголосив себе імператором. Два роки столиця залишалася в руках повстанців. Тим часом прихильники династії Тан зібрали військові сили і завдали удару по повстанцях. У 883 р. Хуан Чао змушений був відступити від Чаньані на схід. У 884 р. залишки його загонів були розбиті, а сам він загинув у Шаньдуні. Повстання селян продовжувалися до 901 р. Феодали, розправившись із селянськими повстанцями і узурпатором імператорського престолу, почали боротьбу між собою. Танська династія не змогла втримати владу в своїх руках і у 907 р. була повалена.