Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ЗАХОДУ

Ваганти

Ваганти (від лат. vagantes — бродячі) — творці латиномовної поезії, розквіт якої припадає на західноєвропейське класичне середньовіччя (кінець XI — початок XIII ст.), коли в середньовічних містах зростає кількість шкіл, виникають перші університети і складається перша в історії Європи ситуація надлишку освічених людей. Ваганти — це нерідко клірики, які не мали постійного приходу і поневірялися від одного єпископського подвір'я до іншого, школярі і студенти, які мандрували з міста в місто в пошуках знань і кращих учителів, ченці-втікачі: їх об'єднувала причетність до латиномовної культури та існування «на узбіччі» суспільства. Самоназва вагантів — голіарди (goliard, можливий переклад «ненажери», «винопийці»; від лат. gula — глотка).

Поезія вагантів — органічна частина середньовічної клерікальної літератури і культури. Разом з тим вона тісно пов'язана зі середньовічною народною сміховою культурою, найвищим проявом якої були карнавальні свята. Як і карнавал, поезія вагантів творить поруч зі світом жорстокої повсякденності, особливий «другий», сміховий світ, що є вивернутою на зворотний бік подібністю першого.

У віршах вагантів їхнє братство описується як своєрідний «орден» зі своїм статутом, який є пародією на статути традиційного монастирського життя. Розміри і строфіка духовних співів використовуються вагантами для вихваляння безтурботного життя, веселого проведення часу в шинку за грою в карти, для оспівування достоїнств і чарівності коханої, для викриття жадності і лицемірства високопоставлених церковників. Висміюючи ці та інші вади церковників, ваганти все ж прагнуть до очищення світу від гріха.

Поезія вагантів націлена не на руйнування, а на кінцеве утвердження існуючої світобудови і християнської етики. Крім церковної поетичної традиції джерелами лірики вагантів є римська поезія, передусім, лірика «співця кохання» Овідія (т. зв. «овідіанське відродження») і народна обрядова поезія (звідси — поширення в поезії вагантів «весняних пісень»).

Особливе місце в поетичній спадщині вагантів займають «попрошайні» — вірші, в яких поети випрошують блага у володарів світу. Вагантська поезія збереглася в рукописних збірниках ХШ—XIV ст. Серед них найбільший (містить майже 250 творів) — «Карміна Бурана» (Carmina Burana).