Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕЛЯНИ І СЕНЬЙОРИ

Турнір

Турнір (франц. tournirs) — групове змагання рицарів, яке зародилося в навчальних битвах у середньовічній Європі. Розрізнювалися турнір-бій між двома групами, рівними за чисельністю, поєдинок — одиночний бій на списах і бугурт — один з варіантів турніру, що імітував штурм фортеці. Існували також бої на сокирах та інші.

Перші правила турнірних боїв встановив, можливо, Жоффруа де Прейї (помер у 1066 р.) у Франції, звідки вони розповсюдилися в Англію і Німеччину. Порушників турнірних правил серйозно карали, але, незважаючи на це, турніри часто перетворювалися в криваві битви. Бій влаштовували на прямокутному полі, обгородженому подвійним бар'єром. Між бар'єрами знаходилися піші слуги, що допомагали рицарям, вибитим із сідла, і воїни, які не пропускали на поле натовп. Упоперек поля, на визначеній суддями відстані, натягували два канати. Вздовж одного боку поля зводили трибуни: у центрі — для суддів, по боках — для знатних дам. До початку турніру рицар, який посилав виклик, повинен був таємно з'ясувати у свого майбутнього супротивника, чи згоден він прийняти куртуазний бій.

У разі позитивної відповіді починалися публічні церемонії. Коли все було підготовлено, сеньйори — призвідник і захисник — зі свитами урочисто в'їжджали в місто і займали апартаменти, під вікнами яких вони обов'язково вивішували свої герби. Наступного дня судді в найближчому монастирі влаштовували розбір кандидатур учасників, на якому визначалися покарання рицарям, викритим в якому-небудь неблагородному вчинку. Напередодні турніру кожна партія учасників верхи, але без зброї, виїжджала на поле для принесення присяги, яку оповіщав герольд. З ранку наступного дня герольди і судці викликали учасників турніру на шикування поблизу арени. До цього часу рицар повинен був бути в повному турнірному одягу, одягання якого займало не менше двох годин.. Шолом воїна прикрашала пишна гербова фігура або нашоломник. Зброєю турнірного бійця були затуплений меч без вістря і дерев'яна булава. Після шикування біля бар'єрів з обох боків арени гербовий король відкривав ворота і обидві партії займали свої місця, розділені канатами. За знаком, що подавався сурмачами, король гербів (вища особа в ієрархії герольдів) тричі вигукував: «Рубайте канати! Хай здійсниться бій!» — і битва починалася.

Під час атаки вершників прапороносці і воїни вигукували бойовий клич свого сеньйора. Кінні слуги, озброєні обломками списів, готувалися витягнути своїх рицарів з бійки і викрикували їхній бойовий клич. Якщо рицар падав на землю, то слуги знову підсаджували його на коня. Коли судді вирішували, що турнір закінчено, вони давали знак сурмити відбій. Відкривалися бар'єри, і першими виїжджали прапороносці. За цими поле залишали рицарі, які брали участь у турнірі. Сурми не змовкали, доки на полі залишався хоч один боєць. Нерідко турнір завершувався кінними поєдинками на списах. На полі зводили бар'єр з дошок, обтягнутих полотном. Вершники розташовувалися з різних боків бар'єра. Пустивши коней щодуху, вони атакували один одного. Боєць скакав на суперника зліва від бар'єра, прикривши ліву руку щитом і тримаючи спис таким чином, щоб уразити суперника в середину його щита. Мистецтво бійців полягало в тому, щоб, уразивши суперника у верхню частину тіла, скинути його з коня, або «зламати спис».

Турнірним призом були коштовності, ловчі птахи, іноді просто поцілунок прекрасної дами. Приз рицареві вручала дама, яка обиралася суддями. У цей час гербовий король вигукував бойовий клич (девіз) рицаря. Свято завершувалося танцями.