Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

СЕЛЯНИ І СЕНЬЙОРИ

Васалітет

Васал (лат. vasallus, від кельт, vassus — слуга) — у середні віки «слуга», людина, яка в обмін на надання землі в держання виконувала певну службу на користь старшого феодала (сеньйора), з яким вона була пов'язана клятвою вірності.

З розвитком феодальних відносин у Західній Європі васалом стали називати людину, яка поступила на службу (переважно військову) до іншого сеньйора, під захист якого вона «передавала» себе, визнаючи себе його «людиною». Цей акт називався комендацією, пізніше — ома-жом. Відносини між васалом і сеньйором закріплялися присягою вірності і певною церемонією: васал клав свої складені долоні в долоні сеньйора, а той передавав йому меч. Васал зобов'язувався надавати сеньйору допомогу, яка полягала передусім у військовій службі (40 днів на рік) та різних виплатах, а також повинен був брати участь у засіданнях ради (лат. consilium).

За службу васал отримував у держання землю — феод (лен). Сеньйор повинен був підтримувати і захищати свого васала. УIX ст. франкський король Людовік Благочестивий наказав, щоб кожний став чиєю-небудь «людиною», пізніше те саме було запроваджено і в Англії. Таким чином, склалася ієрархічна система васальних зв'язків, при якій кожний був чиїмсь васалом, у тому числі і монархи, які вважалися васалами папи римського або Божими васалами. Найвища знать вважалася «прямими» васалами монарха, інші феодали — «непрямими». У деяких країнах (наприклад, у Франції) з розвитком приватної влади феодалів виник принцип «васал мого васала не є моїм васалом», який означав, що, наприклад, «непрямий» васал монарха, не зобов'язаний був йому підкорятися. Такий варіант васалітету зник у Європі з посиленням королівської влади і централізацією держав.