Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ЄВРОПА В X—ХІІІ ст.

Симеон Великий

Симеон (Симеон Великий) (р. н. невід. — 927 р.) — болгарський князь (з 893 p.), з 913 p. цар, у правління якого Перше Болгарське царство досягло своєї найвищої могутності. Син князя Бориса І, Симеон, виховувався у Візантії, де пробув 10 років, вчився в знаменитій Магнаврській школі в Константинополі. Завдяки прекрасному знанню грецької мови і культури Симеона називали «полугреком». Проте правління Симеона відмічене безперервними війнами з Візантією, результатом яких стало приєднання до Болгарії обширних територій імперії на півдні і заході. Перша війна розгорілася в 894 р. через торговий конфлікт. Візантії вдалося відбити натиск військ Симеона, уклавши союз з угорцями, які увійшли в пониззя Дністра і Дунаю, загрожуючи Болгарії. Але вже в 897 р. Симеон розбив візантійську армію у Фракії, а в 904 р. дійшов до міста Фессалоніки, на північ від якого і простягнувся новий візантійсько-болгарський кордон.

Наступний етап воєн Симеона з Візантією почався в 913 p., коли Симеон взявся реалізовувати розроблений ним план створення єдиної греко-слов'янської імперії під своєю владою. Константинополь змушений був піти на поступки: був підписаний договір, згідно з яким Симеон визнавався «василевсом (тобто імператором) болгар» і передбачався шлюб між малолітнім Константином VII Багрянородним і дочкою болгарського правителя. Мати Константина Зоя анулювала цей документ, і болгари знову вторглися на територію імперії. У 917 р. візантійська армія була вщент розгромлена Симеоном на р. Ахелой у Фракії. Наслідки розгрому для імперії були катастрофічними. Болгарські війська вступили в Грецію, взяли Фіви.

Ситуація змінилася з приходом до влади в Константинополі енергійного Романа Лакапіна, який зумів організувати відсіч болгарам. Незважаючи на домовленості константинопольского патріарха Миколи Містика, який просив Симеона припинити кровопролиття, той вважав, що наступив зручний момент для захоплення візантійської столиці. Але в 927 р. щастя відвернулося від Симеона: його війська були розбиті хорватами, які вступили в союз з імперією; у тому ж році він помер.