Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЄВРОПА В X—ХІІІ ст.

Папа Григорій VII

Григорій VII (світське ім'я — Гільдебранд) (бл. 1021 р. — 25 травня 1085 р.) — папа римський у 1073—1085 pp., ініціатор Клюнійської реформи католицької церкви в середні віки. У молодості навчався в Римі в монастирі, з 1047 р. знаходився в монастирі Клюні. Піднесення Гільдебранда почалося в період понтифікату Лева IX. Постійно просуваючись службовими сходами, він був близьким довіреним декількох понтифіків. У 1059-р. під його впливом Латеранський синод затвердив право обрання папи виключно за кардиналами, відсторонивши світську владу від безпосереднього втручання в справи управління церквою. Обраний на папський престол у 1073 p., головною метою свого понтифікату Григорій VII вважав оновлення церкви, яке отримало назву григоріанської реформи. На синоді, скликаному в Римі у 1074 р., папа перелічив суворі покарання для духовенства за порушення целібату, а також за продаж і купівлю церковних посад — симонію. Віруючим було заборонено причащатися в одружених або користолюбних священиків. Реалізацію цих рішень папа довірив легатам, розісланим по всій Європі.

Навесні 1075 р. Григорій VII сформулював свою програму в короткому, не призначеному для широкого ознайомлення документі, названому «Диктатом папи»: найменування «папа» відноситься тільки до римського єпископа, тільки папа володіє правом призначати і коронувати імператора, тільки папа має право називатися Всесвітнім єпископом. У тому ж році на Римському синоді папа заборонив світській владі здійснювати призначення, зміщення і пересування єпископів, тобто позбавив їх права на інвеституру, а також заборонив духовенству отримувати церковні посади з рук світських владик.

Дії Григорія VII викликали протест німецького імператора Генріха IV, який оголосив папу узурпатором і псевдомонахом. Григорій VII відповів на це церковним прокляттям, звільнивши підданих Генріха від присяги, принесеної королеві. Генріх, побоюючись повстання, підкорився і як грішник, що кається, вирушив 27 січня 1077 р. у замок Каноссу, де знаходився Григорій VII. Папа відпустив імператору гріхи, думаючи, що остаточно придушив його амбіції. Але Генріх IV, який не мав наміру відмовлятися від своїх прерогатив, створив антипапську коаліцію. Німецький єпископат, негативно настроєний до реформ Григорія, обрав папою архієпископа Равенни Віберта, який прийняв ім'я Клімента III. Генріх IV з армією увійшов до Рима, потім супроводив нового папу в собор св. Петра і отримав з його рук імператорську корону. Григорій VII сховався в замку св. Ангела, який німецьким рицарям захопити не вдалося. На допомогу законному папі прибув ленник апостольської столиці, вождь норманів Роберт Гвіскар. 30 тис. норманів і завербованих сарацинів (арабів) напали на Рим, пробиваючи собі вогнем і мечем дорогу до замку св. Ангела. Генріх IV і антипапа Клімент III врятувалися втечею. Місто сильно постраждало, було спалено багато будинків, але папа був звільнений. Ненависть римського населення повернулася тепер проти Григорія, якого вважали винуватцем всіх нещасть; папа змушений був утікти в Салерно під захист норманів, де незабаром і помер.