Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ЄВРОПА В X—ХІІІ ст.

Династія Гогенштауфенів (Штауфенів)

Штауфени (Гогенштауфени) — династія німецьких королів і імператорів «Священної Римської імперії» в 1138—1254 pp., у 1197—1268 pp. також королі Сицилійського королівства. Уперше з'явилися на історичній арені у другій половині XI ст., коли в 1079 р. імператор Генріх IV передав Фрідріху І Штауфену герцогство Швабське. Тоді ж Фрідріх взяв шлюб з єдиною дочкою Генріха IV, Агнесою. Імператор Генріх V підтвердив права старшого сина Фрідріха І, Фрідріха Одноокого, на Швабію, а молодшому, Конраду, подарував герцогство Франконське. Зі смертю бездітного Генріха V його спадщина перейшла до Штауфенів. Вибори, що відбулися у Майнці, не справдили надії Фрідріха Одноокого на престол — німецьким королем став Лотар III Саксонський (1125—1137), давній супротивник Генріха V. Обрання Лотара Саксонського королем спричинило війни між прихильниками Лотара і Штауфенами, у ході яких Конрада Штауфена в 1127 р. було проголошено німецьким і італійським королем. В Італії його коронував архієпископ Міланський, але в тому ж році Конрад був відлучений від церкви папою Гонорієм II. Зустрівшись з опором в Італії і усвідомивши слабкість своєї влади в Німеччині, Конрад був змушений виявити покірність Лотару III. Брати Штауфени супроводили імператора під час чергового італійського походу. Після смерті Лотара III в грудні 1137 р. основним конкурентом Конрада в боротьбі за корону став представник дому Вельфів герцог Баварський Генріх Гордий, зять покійного імператора.

У політиці Штауфенів у XII — першій половині XIII ст. можна виділити два пріоритетних напрями — військові експедиції в Італію і участь у хрестових походах. Племінник Конрада III, Фрідріх І Барбаросса (імператор з 1155 р.), до якого через малоліття сина Конрада III перейшла німецька корона, здійснив 6 походів в Італію, розоривши в 1162 р. Мілан, але після поразки в битві під Леньяно (1176) відмовився від своїх домагань на Італію. Син Фрідріха, Генріх VI (1191—1197), успадкував Сицилійську корону і об'єднав під своєю владою «Священну Римську імперію» і Сицилійське королівство. За правління Генріха VI династія Штауфенів вступила в період розквіту своєї могутності. Незважаючи на те, що Генріху VI не вдалося добитися права на спадкову передачу корони, після його смерті імператором був визнаний його дворічний син Фрідріх II. У період малоліття Фрідріха II королівський престол займав молодший брат Генріха VI, герцог Швабський Філіпп (1198—1208), а після його вбивства корона перейшла до суперника Штауфенів — Отгона Брауншвейзького. Після досягнення повноліття Фрідріх II (1220—1250) намагався підкорити Італію.

На відміну від батька і прадіда, які не досягай в хрестових походах істотних результатів, йому вдалося шляхом дипломатичних переговорів добитися переходу в 1229 р. Єрусалима, Вифлеема і Назарета під владу християн і затвердити за собою титул єрусалимського короля. Після смерті Фрідріха в 1250 р. починається період кризи династії Штауфенів. Після Фрідріха став правити його молодший син Конрад IV (1237—1254), який зустрів сильний опір і в Німеччині, і в Італії. Йому вдалося розбити бунтівників, але в 1254 р. він помер, не встигнувши скористатися плодами своєї перемоги.

Сицилійське королівство перейшло в руки старшого з незаконнонароджених синів Фрідріха II — Манфреда, намісника Сицилії в правління Конрада IV. Манфред загинув у битві з Карлом Анжуйським, який вторгся в Сицилію в 1266 р. У 1268 р. останній законний представник роду Штауфенів — швабський герцог Конрадін — спробував відвоювати Сицилійське королівство, але був захоплений у полон і страчений за наказом Карла І Анжуйського.