Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

ЕПОХА ВІКІНГІВ

Вільгельм І Завойовник

Вільгельм І Завойовник (бл. 1027 — 9 вересня 1087 р.) — англійський король з 1066 р. Був побічним сином нормандського герцога Роберта II Диявола. У1033 p., коли Роберт Диявол відправився в Палестину, Вільгельма було визнано його спадкоємцем. При звістці про смерть Роберта (1035) нормандські барони на чолі з родичами померлого повстали проти Вільгельма, і тільки втручання французького короля Генріха І, захисника Вільгельма, зберегло за ним престол. Юність Вільгельма пройшла у війнах з сусідами, внаслідок яких він приєднав до своїх володінь графство Мен (1062) і частину земель графа Анжуйського, а також у боротьбі з місцевими баронами, яких йому вдалося підкорити.

Особливу увагу Вільгельм приділяв церкві: він сам керував духовними соборами і за допомогою пріора Ланфранка старався підвищити освітній і етичний рівень духовенства. У 1051 р. він відвідав свого родича, англійського короля Едуарда Сповідника, і згодом стверджував, що бездітний Едуард призначив його своїм наступником, хоч таке призначення без згоди уїтенагемота не мало законної сили.

У 1066 p., коли Едуард помер і наслідником його став Гарольд II, Вільгельм заявив про свої права на англійський престол. Ці домагання підтримав папа Александр II; він відлучив Гарольда від церкви і доручив Вільгельму привести Англію до покірності папській владі. Вільгельм зібрав військо рицарів і простих воїнів з Нормандії, Франції і Італії чисельністю до 60 тисяч; вони відплили з гавані Сен-Валері (у гирлі Сомми) і висадилися на англійський берег 29 вересня 1066 р. 14 жовтня 1066 р. в битві під Гастінгсом Вільгельм розбив військо Гарольда II і оголосив себе королем Англії. Дуже мало міст Англії чинили йому опір. Лондон проголосив королем останнього представника англосаксонської династії Едгара Етелінга і готувався до оборони. Але на бік Вільгельма один за одним почали переходити феодальні магнати. Тоді громадяни Лондона відправили до нього делегацію на чолі з самим Едгаром, пропонуючи Вільгельму прийняти корону.

Надаючи великого значення законності своїх домагань на англійський престол, Вільгельм І коронувався у Вестмінстері як законний спадкоємець Едуарда, з дотриманням усіх належних обрядів. Гарольд і його прихильники були оголошені зрадниками; їхні землі були конфісковані і роздані соратникам Вільгельма. Навесні 1067 р. Вільгельм поїхав у Нормандію, і в Англії спалахнуло повстання, викликане насильствами нормандців. Повернувшись в Англію, він навів там порядок і побудував ряд укріплених замків, де розмістив нормандські гарнізони. Повстання англосаксів спалахували і надалі — у 1068,1069,1071 pp. Вільгельм жорстоко придушив їх і фактично наново завоював всю країну. Конфіскувавши землі місцевих феодалів, він роздав їх своїм прибічникам, тим самим створивши прошарок нормандської знаті, на який він спирався в своєму правлінні. Вільгельм укріпив свою владу, ввівши в графствах управління чиновників-шерифів, які знаходилися у прямій залежності від короля.

Крім звичайної присяги васалів своєму сюзерену він увів клятву вірності безпосередньо королеві («Солсберійська присяга»). Становище селян за правління Вільгельма І значно погіршилося, особливо після перепису 1086 р. («Книга страшного суду»), яка перевела багатьох вільних селян в розряд віланів. Перед смертю Вільгельму довелося вести війну проти баронів Нормандії і сусідньої з нею Франції. Під час об'їзду розвалин взятого ним міста Манта, Вільгельм упав із сідла і сильно побився. Його привезли в Руан, де він помер 9 вересня 1087 р.