ДВІ ІМПЕРІЇ: ВІЗАНТІЙСЬКА І ФРАНКСЬКА

Пізньовізантійський період

Після 1204 р. на територіях, що входили колись до складу Візантії, утворилися декілька латинських і грецьких держав. Найбільшою серед грецьких держав була малоазійська Нікейська імперія, чиї правителі очолили боротьбу за відтворення Візантії. Після закінчення «нікейського вигнання» і повернення імперії в Константинополь (1261) починається останній період існування Візантії, названий від імені правлячої династії Палеологівським (1261—1453).

На початку XIV ст. турки-османи відняли у Візантії Малу Азію, а з середини того ж століття розпочали захоплення її володінь на Балканах. Особливе значення для виживання імперії Палеологів набули відносини із Заходом і неминуча унія церков як гарантія допомоги проти іновірних загарбників. Церковна єдність формально була відновлена на Ферраро-Флорентійському соборі 1438—1439 pp., однак вона ніяк не позначилося на долі Візантії. Більшість населення православного світу не прийняла запізнілої унії, вважаючи її зрадою істинній вірі. Константинополь залишився без допомоги заходу, і 29 травня 1453 р. його захопили турки-османи. Так було повалено тисячолітню твердиню східного християнства і завершено історію держави, заснованої Октавіаном Августом у І ст. до н. є.