Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ДВІ ІМПЕРІЇ: ВІЗАНТІЙСЬКА І ФРАНКСЬКА

Ранньовізантійський період

У початковий період до складу Візантії (Східної Римської імперії) входили землі на сході від лінії розділу 395 р. — Балкани, Фракія, Мала Азія, Сирія та Палестина, Єгипет. Після захоплення варварами західних римських провінцій статус Константинополя ще більше підвищився, оскільки місто залишалося резиденцією імператорів й осереддям імперської ідеї. Звідси в VI ст. за імператора Юстиніана І (527—565) велося «відновлення Римської держави»; після багаторічних воєн під владу імперії було повернуто Італію з Римом, Північну Африку з Карфагеном і частину Іспанії. На цих територіях було відновлено римське провінційне управління і поширено дію римського законодавства в його юстиніановій редакції («Кодекс Юстиніана»). Однак в VII ст. ситуація в Середземномор'ї повністю змінилася внаслідок нашестя арабів і слов'ян. Імперія втратила найбагатші землі Сходу, Єгипет і африканське узбережжя, а її балканські володіння сильно скоротилися і виявилися відрізаними від західноєвропейського світу. З відторгненням східних провінцій зросла домінуюча роль грецького етносу і припинилася полеміка з монофіситами, яка була важливим чинником внутрішньої політики імперії на сході в попередній період. Латинська мова, раніше офіційна державна мова, вийшла з ужитку і замінилася грецькою.

У VII—VIII ст. за часів імператорів Іраклія (610—641 pp.) і Лева IIІ (717—740 pp.) римський провінційний розподіл земель перетворюється у фемний устрій, який забезпечив життєздатність імперії на подальші сторіччя. Іконоборчі потрясіння VIII—IX ст. не змогли похитнути її могутності.