Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Англосаксонські королівства

На території Британії, завойованій англосаксами, у період з другої половини V до початку VII ст. утворилося декілька варварських англосаксонських королівств: Кент — на крайньому південному сході, заснований ютами; Уессекс, Ессекс і Сассекс — у південно-західній, південно-східній та південній частинах острова, засновані саксами; Східна Англія — на сході; Нортумбрія — на півночі і Мерсія — у центрі країни, засновані головним чином англами. Деяка частина кельтського населення Британії, яка не була знищена, злилася із завойовниками — германцями. Основну масу населення Англії аж до IX ст. складали селяни-общинники — керли, що володіли досить великими ділянками землі — гайдами. Керли були повноправним населенням, могли брати участь у народних зборах, самоврядуванні, носити зброю; вони складали основу англосаксонського війська.

Крім керлів у ранніх англосаксонських правдах згадуються ерли — родова знать, пізніше — королівські дружинники (гезіти), а також раби і напівзалежні — леті та уші (так називали англосакси підкорених кельтів-валійців). Великі землевласники називалися глафордами (пізніше — лордами, що відповідає поняттю «сеньйор», «володар»); глафорди мали свій вергельд, своїх людей. У англосаксонських королівствах, а потім в об'єднаній Англії влада короля не була необмеженою; король поділяв її із «радою мудрих» — уїтенагемотом, в яку входили вищі світські і духовні особи королівства. Уїтенагемот мав навіть право вибирати короля і позбавляти його влади.

Місцеве самоврядування було організовано по великих округах — шайрах, або графствах, та по їх підрозділах — сотнях; збори графства збиралися 2 рази на рік. Місцеве самоврядування було безпосередньо пов'язано э королівською владою через королівських прикажчиків-шерифів, які головували на зборах і збирали податки.

В англосаксонський період завдяки місіонерській діяльності англійських святителів — Августіна Кентерберійського та інших — у країні було введено християнство, що зв'язало її з головними духовними і культурними процесами в житті Європи.

У 829 р. уессєкський король Егберт об'єднав під своєю владою всі англосаксонські королівства. Однак об'єднання країни не врятувало її від датської (норманської) загрози — набіги датських і норвезьких піратів-вікінгів стали переходити в колонізацію. На східному березі острова утворилися датські поселення. Просування датчан було припинено тільки за правління короля Альфреда Великого (871—899/900), який примусив їх поділити країну на дві частини: південно-західну з центром в Уес-сексі і північно-східну «область датського права» (Денло), яка залишилася в руках вікінгів.

У другій половині X ст. король Едгар (959—975) ліквідував самостійність Денло і знову об'єднав всю Англію в єдину державу. У кінці X ст. датські королі відновили напади на Англію і в 1016 р. встановили там свою владу. Король Кнуд І Могутній (1016—1035) був одночасно королем Англії, Данії і Норвегії. Однак датське володарювання виявилося неміцним. Незабаром держава Кнуда розпалася, і на англійський престол вступив представник старої англосаксонської династії Едуард Сповідник (1042-1066).