НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Остготи

Остготи (остроготи, грейтунги) (лат. ostrogothae — східні готи) — одне з готських племен, що завоювало Італію й утворило на її території своє королівство (493—552 pp.). УIII ст. вони населяли Північне Причорномор'я і Крим (Кримська Готія). У другій половині IV ст. створили племінний союз на чолі з королем Германаріхом, у який входили інші германські племена, а також слов'яни з Наддніпрянщини (зокрема, з околиць Києва) і скіфо-сарматські племена. У 375 p., коли гуни вторглися в їхнє королівство, король Германаріх покінчив із собою, а остготи мігрували на захід. Значна частина остготів поселилася в Паннонії. Остготи відігравали помітну роль у внутрішніх справах Візантії в V ст.

У 474 р. їхнім королем став Теодоріх, з роду Амалів, який виховувався при імператорському дворі в Константинополі. У 484 р. імператор Зенон подарував Теодоріху звання консула і патриція. Теодоріх уклав з ним договір, згідно з яким король остготів зобов'язувався вигнати з Італії короля Одоакра, який узурпував владу, і правити там до прибуття імператора. Після швидкого завоювання Італії і трьохлітньої облоги столиці Західної Римської імперії Равенни, Теодоріх уклав з противником угоду про спільне правління (493 p.). Але через декілька днів він стратив Одоакра і став правити самостійно, фактично продовживши політику свого попередника і порушивши угоду з імператором. Теодоріху, розумному політику, дипломатичними і військовими методами вдалося забезпечити безпеку свого королівства. Через династичні шлюби він був пов'язаний зі всіма значними королівськими домами Європи. На півдні він завдав поразки вандалам, на півночі переміг бургундів і франків, захопив Провінцію (сучасний Прованс). Свою дочку Амаласунту він видав за Еутаріха, також з роду Амалів, щоб той, а потім і його син, став королем остготів і вестготів.

По смерті Еутаріха, Теодоріх поставив регентом при малолітньому синові Аларіха II, Амаларісі, свого радника Тіудіса (507). Після смерті Амаларіха Тіудіс став королем вестготів (531—548). Найважливішою метою політики Теодоріха було зближення римлян і готів. Підкреслюючи спадкоємність своєї влади від римських імператорів, він, зі слів історика Йордана, «зняв приватне вбрання і одяг свого племені і прийняв пишний царський одяг вже як правитель готів і римлян». Після смерті Теодоріха (526) правителькою при його малолітньому внукові Атанарісі стала Амаласунта. Вона відновила проримську політику, повернула конфісковані землі страчених римлян їхнім родичам. Розуміючи зростаючу небезпеку війни з Візантією, Амаласунта пішла на зближення з нею, чим і викликала невдоволення готської знаті. Для того щоб зберегти владу після смерті Атанаріха, Амаласунта вийшла заміж за Теодохада, племінника Теодоріха, але той незабаром убив її (533).

Візантійський імператор Юстініан використав вбивство Амаласунта як привід для початку війни проти готів. Його воєначальник Велісарій, який перед тим розгромив королівство вандалів в Африці, почав завоювання Італії з півдня. Оскільки Теодохад не чинив активного супротиву візантійцям, готи скинули і убили його, проголосивши королем Вітігіса (536). Вітігіс, побоюючись союзу візантійців з франками, уступив їм готські володіння в Галлії в обмін на військову допомогу. Після чотирьох років боротьби і спроб залучити до війни з Візантією лангобардів і персів він здав Велісарію Равенну і здався сам разом із скарбницею. Після від'їзду Велісарія, якому пропонували стати королем, готи обрали королем Хільдебаяьда (540—541), племінника Тіудіса. Незабаром новий король був убитий на бенкеті. Королем став Ераріх з племені ругів, якого вбили через 5 місяців за намір підкоритися Юстініану. Готи проголосили новим королем Тотілу (541—552), племінника Хільдебаяьда. Тотіла проявив себе талановитим воєначальником і створив боєздатне військо, яке довго боролося з візантійцями. Після загибелі Тотіли королем став один з його полководців — Тейя, але й він незабаром загинув у битві.