Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Принципат

Принципат (лат. principalis, від princeps — перший, головуючий) — умовний термін, яким позначається політична система ранньої Римської імперії (І—НІ ст. до н. е.). Основи принципату були закладені реформами першого римського імператора Августа (27 p. до н. є. — 14 р. н. е.), викликаними глибокою соціально-політичною кризою Римської республіки в І ст. до н. є.

Мета реформ — відновити за допомогою сильної центральної влади політичну і соціальну стабільність, не пориваючи при цьому з республіканськими (полісними) традиціями. Август і його наступники зосередили в своїх руках найвищу військову, цивільну і жрецьку владу. Однак юридично вона була оформлена як сукупність ряду традиційних республіканських магістратур і повноважень, якими «наділяли» імператора сенат і народні збори, і не вважалася спадковою. Державний устрій офіційно іменувався республікою, а верховний правитель — принцепсом, тобто «першим громадянином» або «першим сенатором» (звідси — поняття «принципат»). Республіканські органи влади (народні збори, сенат, магістратури) збереглися, але втратили значну частину своїх минулих повноважень. Якщо раніше вони фактично були підконтрольні римській правлячій олігархії (нобілітету), то тепер — принцепсу і його найближчим соратникам.

Тривале співіснування монархічних і республіканських інститутів не дозволяє однозначно визначати державний устрій Ранньої імперії ані як монархію, ані як республіку. Август зміцнив державний апарат, створивши постійну армію, поліцію і бюрократію. Державна бюрократія комплектувалася за рахунок імператорських рабів» вільновідпущеників і відряджених з легіонів воїнів. Вищі посади в державі, як і раніше, займали сенатори, які належали до привілейованих станів, і вершники. Повноваження вищих адміністраторів були короткостроковими. Велика частина повсякденних справ вирішувалася місцевими міськими магістратами і сенатами (куріями). Античне місто (грецький поліс, італійський муніципій) було основою ранньої імперії, оплотом полісних (республіканських) традицій. Більшість вершників, сенаторів і навіть імператорів були вихідцями з місцевої міської знаті Італії і провінцій.

Режим принципату дозволив консолідувати політичну еліту в центрі і на місцях, досягнути балансу їхніх інтересів і розширити соціальну базу державної влади. Він забезпечив Римській імперії в І—II ст. н. є. два століття небаченої в стародавньому світі політичної і соціальної стабільності.