ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Нобілітет

Нобілітет (від лат. nobilitas — знати) — у Стародавньому Римі прошарок знатних людей. У царську епоху знать складалася лише з патриціїв, у часи Республіки сім'я отримувала популярність (знатність), якщо її представники були едилами, преторами або консулами. Після допущення до вищих посад плебеїв склався прошарок плебейської знаті, який, разом з патриціями, утворив патриціансько-плебейський нобілітет (IV— III ст. до н. е.). На рубежі III—II ст. до н. є. коло знаті (нобілей) звузилося: знатність стали пов'язувати з виконанням тільки консульської посади, сформувався консулярний нобілітет у складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських сімей. Нобілітет був правлячою олігархією Римської республіки: вузьке коло спадкових консулярів панувало в сенаті і передавало вищі посади, за висловом Цицерона, «з рук у руки» своїм дітям і онукам. Склад і привілеї нобілітету не визначалися законом — вони ґрунтувалися на громадській думці та інерції виборців, які голосували за представників відомих сімей. Крах Республіки був крахом влади нобілітету.