Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Сенат

Сенат (лат. senatus, від senex — старець) — у Стародавньому Римі один з головних державних органів. У царську епоху був дорадчим органом при царі, в епоху Республіки керував зовнішньою політикою Риму, декретував військові набори, визначав чисельність війська, призначав тріумфи, ухвалював важливі рішення щодо адміністративного управління. До реформ Гая Гракха (20-ті pp. II ст. до н. є.) сенатори були присяжними засідателями в карних судових комісіях, в останній період існування Республіки вони ділили судові повноваження з вершниками. За виключних обставин сенат мав право винести рішення про введення в державі надзвичайного стану.

Спочатку римський сенат, як і ради інших латинських міст, налічував 100 членів, після об'єднання римської та сабінської общин — вже 200 радників, цар Тарквіній Древній ввів у сенат ще 100 чоловік. Сенат, що складався з 300 членів, зберігався протягом майже всієї Республіки до диктатури Сулли, який подвоїв традиційну цифру. Цезар поповнив склад сенату до 900 членів. Октавіан Август знизив його чисельність до 600. Офіційне найменування сенаторів — «батьки записані» (до реєстру). У царську епоху сенат складався тільки з патриціїв; у 1-й рік Республіки, коли до його складу були допущені плебеї, він втратив значення аристократичної корпорації (престиж республіканського сенатора визначався поняттям «поважний», а не «знатний»). Довгий час сенатори вважалися членами стану вершників і голосували на народних зборах разом з ними. Близько 129 р. до н. є. утворився вищий сенаторський стан. Як і вершники, сенатори носили золоті кільця і сорочки-туніки з пурпурними смугами.