Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Революція в Нікарагуа

У 1974 р. підпільний Сандіністський фронт національного визволення (СФНВ) імені А. Сандіно в Нікарагуа посилив виступи проти диктаторського режиму Сомоси. Уряд ввів воєнний стан, однак проти уряду виступило багато впливових угруповань, включаючи ділові кола і церкву. У1978 р. був убитий лідер поміркованої опозиції Чаморро, що викликало спалах страйків. У вересні почалося масове народне повстання проти уряду. Сомоса кинув проти повсталих літаки й танки; число загиблих перевищило 2000 чоловік, однак 19 липня 1979 p., після наступу, що продовжувався місяць, збройні сили сандіністів переможно увійшли в Манагуа. У країні був створений тимчасовий демократичний уряд національного відродження.

Національна гвардія була розпущена, замість неї була створена Сандіністська народна армія. Свою програму національного відродження уряд почав з націоналізації великих маєтків, банків і деяких промислових підприємств, однак націоналізація не торкнулася майна промисловців, які протистояли Сомосі. Незабаром почалося тертя між сандіністами та діловими колами, представники яких вийшли з уряду в 1980 р.

У 1981 р. уряд США припинив економічну допомогу Нікарагуа під тим приводом, що сальвадорські повстанці отримують через Нікарагуа зброю з Куби, а незабаром США почали надавати пряму військову допомогу залишкам Національної гвардії, що утікли з країни. До 1983 р. сандіністський уряд продовжував користуватися зростаючою підтримкою населення, особливо серед селянства та міської бідноти, однак у цей час йому довелося зіткнутися з опозицією, яка включала організовані ділові кола, вище католицьке духовенство, соціал-демократичні і деякі комуністичні профспілки, індіанців Москітового берега, англомовні негритянські общини Карібського узбережжя.

Почалися Й збройні виступи контрреволюційних груп (т.зв. контрас), які здійснювали рейди з баз, що знаходилися на території Гондурасу. До контрас приєдналися індіанці міскіто. Протягом 1984 р. США нарощували свою військову присутність в Гондурасі та Сальвадорі. Активність контрас зросла, і вони стали здійснювати повітряні нальоти на територію Нікарагуа, а кораблі ВМФ США, що курсували біля берегів Нікарагуа, допомагали мінувати нікарагуанські порти.

4 листопада 1984 р. у країні відбулися вибори президента і членів Національної асамблеї. Хоч уряд США намагався переконати дві головні опозиційні партії бойкотувати вибори, у них взяло участь більше ніж 80% електорату. Дві третини голосів отримав кандидат сандіністів Д. Ортега Сааведра, який і став президентом. У 1985 р. президент США Р. Рейган ввів ембарго на торгівлю США з Нікарагуа.

У відповідь на це уряд Нікарагуа оголосив надзвичайний стан, що дозволив придушити виступи прихильників контрас, і виступив у Міжнародному суді з обвинуваченням США в агресії. У подальші роки, коли воєнні успіхи контрас були досить скромними, а в Конгресі США зростало невдоволення зовнішньою політикою Рейгана, країни Центральної Америки стали шукати вихід із становища, що створилося. У 1987 р. президент Коста-Ріки О. Аріас запропонував план, метою якого було відновлення демократії в країні та роззброєння контрас; цей план був прийнятий нікарагуанським урядом. Конгрес США в березні 1988 р. проголосував за припинення військової допомоги контрас, тим самим змусивши їх піти на переговори.

У лютому 1989 р. уряд Нікарагуа призначив наступні вибори на лютий 1990 р. Сандіністи були впевнені в перемозі, однак багато нікарагуанців боялися, що, коли СФНВ залишиться при владі, США будуть продовжувати підтримувати контрас і економічне становище країни ще більше погіршиться. Опозиційний національний союз, що виступив проти сандіністів і являв собою коаліцію з 14 партій, здобув перемогу на виборах, отримавши 55% голосів. Лідер ОНС В. Барріос де Чаморро приступила до виконання обов'язків президента в квітні 1990 р.