Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ, НАУКИ ТА ТЕХНІКИ

Карузо Енріко

Карузо Енріко (27 лютого 1873, Неаполь — 2 серпня 1921, там же) — італійський співак (тенор). Дебютував у Неаполі в 1894 р. Популярність прийшла до Карузо в 1897 p., коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» А. Понкьєллі). У 1900 р. він уперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Г. Доніцегті); в 1902 р. дебютував в лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Дж. Верді). Найбільша слава співака пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був з 1903 до 1920 р. Багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Був наділений голосом неповторного тембру, в якому природне баритональне, бархатисте звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва XX ст., зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів. З однаковим успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річарду «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-веристів (Каніо в «Блазнях» Р. Леонкавалло тощо). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Чілеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із Заходу» Дж. Пуччіні, 1910).