Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Іран у повоєнні роки. Ісламська революція

Іран після відновлення свого суверенітету в 1946 р. тривалий час знаходився в стані політичної нестабільності. У 1953 p., внаслідок військового перевороту до влади прийшов шах Мохаммед Реза Пахлеві, який зумів стабілізувати становище у країні.

1962 р. він проголосив у країні початок "білої революції"-проведення реформ, направлених на модернізацію країни і викорінення феодалізму. Програма реформ змінювалась і уточнювалась. За роки "білої революції" в Ірані було проведено аграрну реформу (обмежувалось поміщицьке землеволодіння і володіння релігійних мусульманських общин), індустріалізацію, реформу освіти й охорони здоров'я. 1963 р. жінкам було надано виборче право. Був обмежений традиційний інститут багатоженства. Активно насаджувався західний стиль життя, західна мода.

Реформи мали значний вплив на розвиток Ірану. Аграрна реформа порушила традиційну структуру суспільних відносин на селі. Сотні тисяч людей переселилися у міста. Ліквідація поміщицького товарного господарства призвела до зменшення сільськогосподарського виробництва. Іран став імпортером продовольства. Зростання промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що викликало масове безробіття і невдоволення, яке посилювалось відвертою розкішшю шахського палацу і збагаченням міністрів за рахунок прибутків від експорту нафти. У зовнішній політиці шах орієнтувався на США та західні країни. Іран був членом блоку СЕНТО (Багдадський пакт).

Така політика шаха викликала масові невдоволення населення, виразником якого стало мусульманське духовенство. Виступи народних мас під релігійними гаслами відбувались в Ірані неодноразово, починаючи з XIX ст.

Поразка революції 1951 р. супроводжувалась знищенням легальної політичної опозиції. Єдиною впливовою силою залишилось духовенство, яке займало в Ірані привілейоване становище. Всього в країні нараховувалось 200 тис. службовців культу, 80 тис. мечетей, 300 духовних учбових закладів, в яких навчалось 60 тис. осіб. До цього слід додати 60 тис. прямих нащадків Мухамеда по чоловічій лінії і 1 млн. по жіночій. Всі ці люди незалежно від роду занять вважалися поважними людьми і заможними правовірними мусульманами.

Лідером релігійної опозиції став Аятолла Хомейні. Хомейні розробив теорію ісламської революції і створення Ісламської держави. Він ділив суспільство на три групи: знедолені, благочестиві, слуги сатани. Слугами сатани вважались шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти, комуністи. Кінцевою метою боротьби Хомейні проголошував створення Всесвітньої ісламської держави. В уяві Хомейні іслам виступав не тільки засобом морального вдосконалення людини, а й знаряддям соціальної зміни суспільства. Хомейні негативно ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму: "Не Захід, не Схід, а іслам".

Протистояння між шахом і духовенством набирало все більш непримиримого характеру. Репресії- шаха підвищували авторитет релігійної опозиції. Крім неї, проти шаха виступали Народна партія Ірану (Туде), ліворадикальні організації федаїв і моджахедді-нів, Національний фронт, Демократичний союз народів Ірану.

Криза шахського режиму наростала з кожним роком. За таких умов шах застосовував різні засоби, щоб зберегти владу. Заборона урядом проведення в траурні дні традиційних походів віруючих призвела до стихійного вибуху незадоволення населення. Остаточно авторитет шаха був підірваний розстрілом солдатами релігійно-політичного мітингу в мечеті. У відповідь 26 листопада 1978 р. опозиція оголосила в країні траур. Демонстрації у містах супроводжувались зіткненнями з військовими і поліцією. Федаї і моджахеддіни здійснювали напади на поліцейські установи, іноземців, які масово від'їжджали з країни. Спроба' шаха піти на поступки опозиції, призначивши прем'єр-міністром одного з лідерів опозиції Шахпура Бахтіяра, не мала успіху. Бахтіяр одразу позбувся підтримки опозиції. З кожним днем революційні події наростали і 6 січня 1979 р. шах залишив країну. Бахтіяр все більше втрачав контроль над становищем в країні. Повсюди створювались революційні ісламські комітети.

В лютому 1979 р. в Іран повернувся Хомейні. Тоді ж був створений Тимчасовий комітет ісламської революції, який очолив Базарган. Духовенство намагалось втримати революцію в мирному руслі, але це не вдалось. Після спровокованих боїв в районі бази Військово-повітряних сил під Тегераном між загонами повсталих і шахською гвардією, в столиці розгорілось повстання. Монархія в Ірані була повалена.

Нове іранське керівництво оголосило про вихід країни з СЕНТО, про розрив військових і цивільних контрактів з США та західними країнами; анулювало угоду з Міжнародним нафтовим консорціумом; ліквідувало американські бази (50 тис. службовців) й розірвало дипломатичні відносини з Ізраїлем. Закривались іноземні фірми і банки. У березні 1979 р. Іран був проголошений ісламською республікою і була прийнята нова конституція. У відповідь на надання США притулку іранському шаху, в Ірані розпочалась антиамериканська кампанія, кульмінацією якої стало захоплення 52 американських громадян в заручники.

Захоплення заручників поставило американську адміністрацію перед необхідністю відповідних дій. США розірвали дипломатичні відносини з Іраном, заморозили іранські кошти в американських банках, розробили операцію "Кіготь орла" по визволенню заложників. Але зіткнення в повітрі літака і вертольота з десантом призвело до провалу операції. Смерть шаха в липні 1980 р. зняла напругу, і в 1981 р. заложники повернулись на батьківщину.

Незабаром після перемоги революції в Ірані посилились розбіжності між її учасниками. Поглибилось розмежування між політичними силами. Основна боротьба розгорілась між світськими партіями і духовенством. Поступово усувались від влади ліберальна і ліва опозиції, проходила ісламізація всіх сторін суспільно-політичного життя. Протягом кількох років Хомейні з допомогою репресій ліквідував опозицію і очолив як релігійну, так і світську владу.

Спроби експорту ісламської революції і війна з Іраком дестабілізували становище в деяких регіонах ісламського світу, особливо в зоні Перської затоки.

Ісламська революція в Ірані стала кульмінацією процесу полі-тизації ісламу. Піднята іранською революцією хвиля ісламського фундаменталізму досі не втратила своєї сили. Нинішнє іранське керівництво проводить більш зважену політику, не йдучи, як раніше, на пряму конфронтацію з іншими країнами. З кожним роком фундаменталісти все серйозніше заявляють про себе. Найбільш широкого розмаху їхні дії досягли в Алжирі, де вони розгорнули терористичну діяльність проти іноземців і державних установ.