Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Тоталітаризм як феномен XX ст., його види та ознаки. Наслідки панування тоталітарної системи в Україні

Тоталітаризм (від пізньолатинського totalis - весь, цілий, повний) - одна з форм політичного режиму, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над всіма сферами життя суспільства.

Тоталітаризм у різних країнах, в різний час виявлявся по-своєму у відповідності до специфічних особливостей. В класичному "закінченому" вигляді тоталітаризм утвердився в 1933р. в Німеччині, де фашисти прийшли до влади конституційним шляхом. В основі його встановлення - згубні для Німеччини наслідки Першої світової війни, глибока економічна криза, загострення соціальних суперечностей, рішення Паризької конференції, втрата території і колоній, величезні розміри репарацій, прагнення правлячих кіл до реваншу. Гітлерівський режим будувався на абсолютній централізації влади. Кінцевою метою нацисти проголошували встановлення гегемонії Німеччини в усьому світі, встановлення "нового порядку", знищення цілих народів або їх повне підкорення фашистській владі. Опорою фашизму стала дрібна й середня буржуазія, значна частина робітників і селян, студентів та інтелігенції. їм, що багато втратили після війни і натерпілися в роки кризи, обіцяли землі, роботу, звання, посади. Прийоми ідеологічного впливу підкреслювалися створенням апарату насильства й залякуванням інакомислячих (СС, СД, СА, гестапо і т.д.). В країні були ліквідовані всі демократичні інститути Веймарської республіки: заборонені політичні партії, роль парламенту була зведена нанівець, прийняті антидемократичні закони. Економічне життя країни було підпорядковано мілітаристському курсу режиму. Шляхом розв'язання Другої світової війни гітлерівці прагнули досягнути світового панування.

Фашистські режими в Італії, Іспанії, Португалії, при всіх відмінностях, мали багато спільного. Вони будувалися на принципах корпоративізму. В умовах хаосу та безпорядків фашисти прийшли до влади. Вони хотіли створити державу-корпорацію замкнутого типу, де буде "соціальний мир і порядок", централізація й вертикальне підпорядкування. Фашисти йшли до влади з гаслами боротьби проти "гнилої демократії й парламентаризму". "Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", - ці слова італійського дуче Б.Муссоліні стали символом вираження фашистської ідеї тоталітарної держави.

Військово-монархічні режими й фашистські диктатури в Болгарії, Румунії, Югославії, Польщі в міжвоєнний період були також різновидами тоталітаризму. Як правило, вони зберігали деякі демократичні інститути (парламентаризм, конституції та ін.), але ступінь придушення інакомислячих та узурпація влади практично були безмежні. Кожна з цих країн мала великі територіальні претензії й свої внутрішні проблеми прагнула розв'язати, беручи участь у переділі світу.

Окремо в ряду тоталітарних держав стояв СРСР. Проголосивши гуманні цілі й осяйні перспективи, сталінське керівництво створило політичну систему, яка мала свої особливості. Сталінська модель суспільства - це так званий революційний тоталітаризм. Причинами встановлення тоталітарного режиму в СРСР були відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення, поступове зростання партійного та державного апаратів, диктатури ВКП(б) в політичній сфері, командно-адміністративна система управління державною економікою тощо. Основним методом встановлення та підтримки існування режиму був постійний терор проти всіх груп та верств суспільства. Тоталітарний режим в СРСР фактично був режимом особистої влади Й. Сталіна. Диктатура КПРС, відсутність плюралізму, опозиційних партій і рухів, фактичне позбавлення окремої людини реальної участі в громадсько-політичному житті країни - ці та інші риси були властиві СРСР ще кілька десятиріч і після смерті "вождя всіх часів і народів".

Закінчується XX ст., а тоталітарні режими все ще існують. По-різному називають себе ті чи інші країни, але суть тоталітаризму від цього не змінюється. Режим Пол Пота в Кампучії призвів до загибелі сотень тисяч людей. На сьогодні тоталітарні режими збереглися в Лівії, КНДР, Іраку та деяких інших країнах.

Диктатори й керівники авторитарного типу:

Адольф Гітлер (Німеччина) - 12 років;

Клод Дювальє (Гаїті) - 15;

Анастасіо Сомоса (Нікарагуа) - 16;

Аугусто Піночет (Чилі) - 16,5;

Ніколає Чаушеску (Румунія) - 24;

Мао Цзедун (Китай) - 27;

Порфиріо Діас (Мексика) - 31;

Йосип Сталін (СРСР) - 31;

Альфредо Стреснер (Парагвай) - 35;

Кім Ір Сен (Північна Корея) - 49J

Саддам Хусейн (Ірак) - 20;

Фідель Кастро (Куба) - 40.

Тоталітаризм характеризується ознаками, властивими і для радянської України:

1. Це форма (спосіб) втілення в життя утопічної ідеї, які б вихідні цілі і принципи не були в ній закладені.

2. Нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення цілей. Сила - головний аргумент, а мета виправдовує засоби.

3. Тоталітарний контроль над усім суспільним життям, його уніфікація відповідно до пануючої ідеології правлячої партії, яка володіє монопольним правом на політичну діяльність. Заборона політичної й будь-якої іншої опозиції та вільнодумства.

4. Перетворення всієї власності в державну або у власність слухняних підприємців: неможливість або надзвичайна складність вияву особистої ініціативи у господарській діяльності.

5. Тотальний контроль над особистістю, повне її підпорядкування і підкорення державі, чиновницьке свавілля від імені держави. Створення системи всебічного і постійного впливу на особистість через школу, сім'ю, засоби масової інформації, державні й громадські організації, діяльність яких повністю контролюється партдержапаратом.

6. Тотальний контроль над духовним життям і творчістю.

7. Культ особи вождя і перетворення більшості населення в натовп, слухняний його волі.

8. Послідовний антилібералізм та антидемократизм.

9. Месіанство - віра в життя месії, надлюдини, яка здатна все вирішити.

10. Матеріальне й духовне усамітнення (обособления, автаркія) та самоізоляція.

Після розпаду СРСР і проголошення незалежності України виникла нова суспільна ситуація. Перед молодою суверенною державою, українським народом постали завдання ліквідації наслідків панування тоталітарної системи. Серед цих завдань:

- демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави. Формування трьох основних гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової - і становлення державних владних структур;

- трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; виховання у громадян бажання і вміння бути власником, господарем; розвиток підприємництва;

- національне відродження, відродження українського менталітету і духовності, оздоровлення міжнаціональних відносин;

- завоювання міжнародного авторитету, встановлення рівноправних зв'язків із світовим співтовариством.