Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Демократичні революції в країнах Східної Європи (1989-1991 pp.)

На кінець 80-х років тоталітарні режими у Східній Європі вичерпали свої можливості для прогресу суспільства. Першими симптомами кризи, яка насувалась, стало погіршення економічної ситуації і поява нових соціальних проблем. З'явились риси, не притаманні тоталітарному соціалізму - безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті, що раніше асоціювались з "завоюванням соціалізму" - стабільність, тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала останні аргументи на свій захист. Замовчувати і приховувати масштаби кризи виявилось неможливим в силу більшої відкритості східноєвропейських країн, а також через відсутність значних стратегічних ресурсів, які могли б згладжувати негативні прояви кризи. Масове невдоволення існуючими порядками робило неефективною колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої тоталітарне суспільство не може існувати.

Спроби придушити невдоволення силою були безперспективними, тому що саме по собі посилення репресивного характеру режиму не вирішило б економічних проблем, а лише відтягнуло 6 процес падіння тоталітарної системи. Яскравим прикладом цього є введення воєнного стану в Польщі, жорстокість режимів у Румунії та Албанії.

Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась загальною. Вона включала економічну, соціальну, політичну і моральну кризи. Для переростання кількісних показників (накопичення невдоволення) в якісні (зміна суспільного устрою) потрібні носії нового суспільного ладу. В умовах тоталітарної системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція (це пов'язано із специфікою її праці, соціальним статусом і т.д.) і студентська молодь, схильна до сприйняття свіжих ідей. Але ці дві верстви суспільства, не маючи економічної основи для своїх дій і будучи залежними від тієї ж тоталітарної держави, нездатні здійснити соціальну революцію. Для соціальних революцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх, який би ослабив тоталітарну державу. Таким поштовхом стала перебудова в СРСР.

Перебудова сприяла посилення впливу реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитації консервативного неосталіністського керівництва у цих партіях. Вона позбавила народи Східної Європи страху перед можливістю радянської інтервенції. М.С.Горбачов у відносинах з країнами Східної Європи відмовився від "доктрини Брежнєва" і визнав право народів цих країн самостійно обирати шлях свого розвитку.

За своїм характером революції у Східній Європі були демократичними і антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії, зміна влади відбулась мирним шляхом.

Майже у всіх країнах події розгорталися з приходом до влади прихильників "оновлення соціалізму" в компартіях (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія). Прихильники "оновлення" на перших же демократичних виборах отримали більшість на хвилі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій. Прийшовши до влади, вони здійснювали реформи, які вели не до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводилась приватизація державного сектору економіки, заохочувався бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері проголошувався плюралізм і багатопартійність.

У зовнішній політиці утвердився курс на радикальну переорієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору, виведення радянських військ.

Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демократія), соціальна та економічна бази (створення соціально орієнтованого господарства). За таким швидким переходом від тоталітаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна, ні економічна структури східноєвропейських суспільств. Морально значна частина населення не була підготовлена до життя у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує відносно стабільного рівня життя.

Труднощі революцій значною мірою були викликані невідповідністю політичної системи принципам ліберальної демократії. Отриманий у спадщину економічний стан зробив перехід економіки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфляція, зниження соціального статусу значної кількості громадян.

На певному етапі революції склалася ситуація, коли невдоволення соціалізмом змінилося невдоволенням демократією, яка навіть не встигла проявити своїх позитивних рис. Тим самим створювалися передумови для контрреволюції. Знову зростає авторитет лівих сил, які зуміли пристосуватися до нових умов. Вони роблять рішучі кроки для повернення до влади. Це загрожує процесам демократизації, веде до уповільнення ринкових реформ. Очевидно, що перехід від тоталітаризму до демократії потребує часу і компетентного керівництва.

Лібералізація режимів у деяких східноєвропейських країнах призвела до загострення міжетнічних протиріч і, як наслідок, розпаду федерацій - Чехословаччини (мирним шляхом) і Югославії, яка стала ареною міжетнічного конфлікту, масових депор тацій, етнічних чисток, жертвами яких стали понад 3 млн. осі (біженці, поранені, убиті).

Сорокарічна історія тоталітаризму у Східній Європі завершилась. Тоталітаризм виявився явищем тимчасовим, але він дозволив здійснити ривок від відсталості до відносно розвинутої індустріальної економіки. Проте розв'язати проблеми суспільства, яке сам створив, він не зміг. Країни тоталітарного соціалізму набагато відставали від країн Заходу.

Падіння тоталітаризму в Східній Європі створило унікальну ситуацію в Європі - вона перетворюється на єдиний політико-правовий і цивілізаційний простір, заснований на соціально орієнтованому ринковому господарстві, ліберальній демократії та європейській ідеї. Революції стали ще одним кроком до становлення цілісності світу.