Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Сполучені Штати Америки

США у 40-50-ті роки. У перші післявоєнні роки перед США стояли проблеми переведення економіки на мирні рейки і відвернення економічної кризи. Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції. Для цього передбачалось негайно скоротити збройні сили, забезпечити повну зайнятість демобілізованим, провести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з метою недопущення гострих криз. Для реалізації цієї програми було прийнято "Солдатський білль про права" (1944 р.) і "Закон про зайнятість" (1946 p.). Така політика отримала назву "Справедливий курс".

31 грудня 1946 р. президент Трумен оголосив "закінчення воєнних дій". Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державно-монополістичної системи капіталізму, створеної в період 1929-1945 pp. Активно проводився в життя план Маршалла. Було проведено реорганізацію державного апарату. В 1947 р. створено Раду Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано військові органи. В Конституцію США внесено поправку, згідно з якою президент може обиратися не більш, ніж на два строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з СРСР.

Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масової страйкової боротьби. У 1945 р. страйкувало 3,5 млн. осіб, а у 1946 р. - 4,6 млн. осіб. Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка призвела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону Тафта-Хартлі, названого за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена палати представників Фреда Хартлі.

Закон обмежував права робітників на укладення колективного договору. Від керівників профспілок вимагалась підписка, що вони не є комуністами, або членами інших "підривних" організацій. Заборонялись страйки солідарності, страйки державних службовців.

Спад виробництва, погіршення матеріального становища, закон Тафта-Хартлі. призвели до падіння авторитету президента Трумена. Він, щоб підняти свою популярність, на чергових виборах запропонував програму, яка забезпечила йому перемогу.

У 1949 р. Трумен направив Конгресу широку програму реформ в дусі неолібералізму (кейнсіанства). Вона включала в себе такі положення: скасування закону Тафта-Хартлі, розширення соціального забезпечення і введення системи медичного страхування, прийняття федеральних законів у галузі цивільного права, надання фінансової допомоги штатам для покращення освіти, підвищення мінімальної заробітної плати, будівництво дешевого житла, широке гідробудівництво, гарантії стабільних прибутків фермерам за рахунок дешевих кредитів, недоторканість конституційних свобод.

Реалізувати цю програму повною мірою не вдалося в силу економічних (криза 1948-1949 pp.) і зовнішньополітичних причин (створення атомної бомби в СРСР і перемога революції в Китаї).

Розгортання "холодної війни" позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.

Виступаючи в лютому 1950 p., сенатор Д.Маккарті заявив: "Шість років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн. осіб... Тепер вже 800 млн. осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії- зростання на 400%. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для^вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре... На мою думку державний департамент піддався комуністичній інфільтрації".

Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському "вето" у вересні 1950 р. було прийнято закон "Про внутрішню безпеку". Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально настроєних професорів, "полювання на відьм", шпигуноманія.

Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Потепління міжнародного становища призвело до відновлення демократичних процесів.

Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.

На цьому тлі зріс авторитет Республіканської партії. Популярний національний герой Дуайт Д.Ейзенхауер став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Ейзенхауера.

Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953-1954, 1957-1958, 1960-1961 pp.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6% до 12%), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі ета-тизації соціально-економічних процесів.

У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.

Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого - він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь Другої світової війни.

На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 50-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено "доктрину Ейзенхауера", згідно з якою США повинні заповнити "вакуум", який з'явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великобританії та Франції і утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови.

США у 60-70-ті роки. На виборах 1960 р. президентом США було обрано лідера демократичної партії Д.Кеннеді. Демократи прийшли до влади в сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася в 50-ті роки, в 60-ті дала суттєвий приріст виробництва. На перший план виходили галузі виробництва засновані на останніх досягненнях наукового прогресу - електроенергетика, електроніка, хімічна промисловість. НТР дала поштовх і розвитку сільського господарства- так званій "зеленій революції". Наука перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) стали рушійною силою прогресу. Бурхливий ріст виробництва продовжувався до 1967 р. Після цього темпи росту уповільнилися і досягли 1% в рік. 60-ті роки характеризувались високим ступенем одержавлення економіки і соціальних відносин американського суспільства.

Перемога Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність. Було вжито заходів для стимулюванню економічного зростання. З цією метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного бюджету.

Програма передбачала комплексну "перебудову" регіонів хронічної депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати, поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та інші заходи, покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати додатковим стимулом економічного зростання. Важливе місце у програмі відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді. Загалом виконання програми виходило за межі власне економіки і повинно було вивести США на "нові рубежі" (таку назву отримала ця програма).

Деякі з запланованих заходів мали характер соціальних реформ і почали здійснюватись вже у 1961-1962 pp. Було підвищено погодинну мінімальну заробітну плату, збільшено допомогу безробітним, впроваджувалась програма підготовки і перепідготовки робітників. Соціальні програми у поєднанні з державними програмами стимулювання капіталовкладень забезпечили США динамічний розвиток протягом 60-х років.

Для того, щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму "Аполлон", метою якої була висадка американців на Місяці, що і було зроблено в 1969 р.

Багатообіцяюча кар'єра Кеннеді була перервана: 22 листопада 1963 p. його було вбито в місті Далласі. Новим президентом США став Ліндон Джонсон, який висунув амбіційний план побудови "Великого суспільства" без злиднів, безробіття, злочинності, тяжких хвороб. Він поставив завдання ліквідувати в США бідність. Значною мірою план було продиктовано особистим прагненням Джонсона перевершити Кеннеді. В результаті вжитих заходів (підвищення рівня мінімальної заробітної плати, надання субсидій і кредитів фермерам, збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, створення "трудових корпусів", надання допомоги тим, хто живе за межею бідності) число бідних в Америці скоротилось з 36,4 млн. до 25,4 млн. осіб, але повністю ліквідувати бідність не вдалось.

У зовнішній політиці демократи виробили доктрину "гнучкого реагування". її суть зводилась до адекватного реагування на дії СРСР у різних регіонах світу. В період правління демократів відбулось загострення відносин між СРСР і США. Кульмінацією стала Карибська криза (1962 p.). Після цього почалась нормалізація відносин між двома країнами. 16 червня 1963 р. Кеннеді навіть заявив, що США готові "вести мирні змагання з будь-якою іншою системою на Землі". Покращання відносин продовжувалось недовго. Вбивство Кеннеді і втягування США у війну у В'єтнамі надовго заблокували цей процес.

США змінили своє ставлення також до країн Латинської Америки. Було розроблено програму "Союз заради прогресу", яка повинна була сприяти проведенню реформ для подолання соціально-економічних суперечностей в регіоні. З 1961 р. по 1968 р. США надали країнам Латинської Америки допомогу в розмірі 4,5 млрд. доларів.

У 40-60-ті роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські права різних верств населення, зокрема американських негрів проти расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища негритянського населення. В роки війни зріс попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів залишило Південь країни, де вони піддавались жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включились в політичну боротьбу. їхні голоси стали серйозною підтримкою для демократичної партії і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. В 1948 р. було заборонено дискримінацію негрів при наймі на державну службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

У 50-ті роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став Мартін Лютер Кінг, баптистський пастор. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. В 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі, яка проводила сегрегацію пасажирів. В 1956 р. Верховний суд визнав таку сегрегацію антиконституційною. Ще раніше Верховний суд визнав незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на значний опір білих на Півдні США. В 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.

У 60-ті роки рух за громадянські права збігся з початком масового руху соціального протесту. Тоді школу закінчило чисельне покоління американців, яке народилося після війни. Це було перше покоління, яке виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя. їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл. Боротьба за реформу університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни. В'єтнамська війна була першою, показаною по телебаченню. Кожен день американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, яка повинна була стати гарматним м'ясом на цій війні, стала найбільшим противником цієї війни.-

У 60-ті роки сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-політичного резонансу. В 1968 р. було вбито брата Д.Кеннеді - Роберта, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було застрелено Мартіна Лютера Кінга, який 1964 р. одержав Нобелівську премію миру. Його смерть викликала масові расові хвилювання.

На президентських виборах 1968 р. перемогу одержали республіканці. Президентом став Річард Ніксон.

У 70-ті роки масові рухи припинились. Причиною цього була не політика республіканців, а економічна криза, яка змінила пріоритетність проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка дала право голосу молоді з 18 років.

Вже в перші роки правління республіканців США були вражені економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва (1969-1970 pp.) було, те що скорочення виробництва і збільшення безробіття супроводжувались підвищенням цін. Наприкінці 60-х років почались енергетичні труднощі, які вилились в 1973 р. в енергетичну кризу. Це відразу призвело до падіння виробництва, зростання безробіття, значного підвищення цін. Вони змусили республіканців відмовитись від політики неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного використання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р. Р.Ніксон навіть заявив журналістам: "Я тепер кейнсі-анець".

Для подолання економічних труднощів було розроблено програму заходів, які дістали назву "нова економічна політика". Наслідком проведення цієї політики стало ширше державне регулювання. Вперше в мирний час було введено контроль за цінами. Непомірно зросли державні витрати на соціальні програми. Але всі ці заходи виявились малоефективними. У 1973-1974 pp. США вразила і політична криза, яка виявила всі недоліки американської політичної системи і державного апарату.

17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб-квартири демократичної партії в готелі "Уотергейт" забрались їхні політичні конкуренти, аби встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були виявлені і заарештовані. Виник грандіозний "Уотергейтський скандал". У результаті розслідування президент Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Одночасно було ухвалено рішення про введення державної системи фінансування виборів президента. Місце Ніксона зайняв віце-президент Джеральд Форд.

"Уотергейтський скандал" підірвав престиж республіканців і на президентських виборах 1976 р. переміг демократ Джиммі Картер, губернатор штату Джорджія, спеціаліст в галузі атомної енергетики.

У роки його президентства відбувся злам у настроях американського суспільства. Воно переконалось, що неможливо вийти з кризи з допомогою державного регулювання. Для демократа Картера це мало фатальні наслідки, оскільки з ними асоціювалось державне регулювання. Ці зміни грали на руку республіканцям. До того ж невдача у визволенні американських дипломатів у Тегерані дала привід для звинувачень адміністрації в слабкості.

США у 80-90-ті роки. На виборах 1980 р. переміг республіканець Рональд Рейган. Рейган запропонував курс, який отримав назву "рейганоміка".

В його основу було покладено програму обмеження ролі держави в економічному та соціальному регулюванні. Відбувся перехід від прямого до більш опосередкованого втручання держави в економіку. Здійснювалась податкова реформа, вводились пільги енергетичним корпораціям, ліквідовувався контроль за цінами на нафту. Одночасно запроваджувалась жорстка антиінфляційна політика, скорочувались витрати на державний апарат та соціальні програми.

Ці заходи сприяли зупиненню інфляції, а починаючи з 1983 p. почалось економічне піднесення. Значно посилилась ефективність економіки США та її здатність до впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Посилився припли~ іноземних інвестицій з боку європейських країн та Японії. Інозе мні капіталовкладення сприяли якісним перетворенням в амери канському господарстві.

В період правління Р. Рейгана було проведено переозброєнн американської армії і почалися роботи по створенню протираке тної оборони з елементами космічних озброєнь (так звана страте гічна оборонна ініціатива - СОІ). Ці дії супроводжувались антикомуністичною і антирадянською пропагандою. СРСР був оголошений "Імперією зла", проти якої потрібно розпочати "хрестовий похід". Однак Рейган виявився досить гнучким політиком. В 1985 р. він розпочав переговори з новим радянським лідером М.Горбачовим, які відкрили нову сторінку в світовій політиці і привели до закінчення "холодної війни".

Позитивні зрушення в житті США були закріплені після приходу до влади республіканця Джорджа Буша, який до того був вісім років віце-президентом. Не дивлячись на те, що при ньому конгрес контролювався демократами, Бушу вдалося досягти згоди між республіканцями та демократами з основних питань внутрішньої та зовнішньої політики і забезпечити ефективне здійснення свого політичного курсу. Чільне місце у президентській програмі належало питанням боротьби з наркоманією, розвитку освіти, охорони здоров'я, екологічним проблемам.

У міжнародних відносинах досягнуто нових домовленостей з Радянським Союзом. Дж.Буш санкціонував агресію американських військ у Панаму під приводом боротьби з наркоманією (1989 p.). Найбільшим його досягненням стала перемога у війні з Іраком в 1991 р.

Однак у 1992 р. на президентських виборах Буш, маючи авторитет переможця, зненацька потерпів поразку від молодого і маловідомого демократа, губернатора штату Арканзас Білла Клінтона. Поразка Буша стала завершенням "консервативної революції", яку протягом 12 років здійснювали республіканці.

У 1994 р. республіканці взяли реванш на виборах в сенат і палату депутатів. Проте це їм не допомогло, на президентських виборах 1996 р. Б.Клінтон знову здобув перемогу.

За роки свого перебування в Білому домі Б.Клінтон не вдавався до радикальних реформ, проводячи прагматичну політику. Проте ним започатковано реформи в освіті і охороні здоров'я, соціальному забезпеченні. Важливими здобутками його правління вважається створення додаткових 10 млн. робочих місць, скорочення вдвічі державного дефіциту, боротьба з наркобізнесом.

У зовнішній політиці Б.Клінтон виступає за розширення НАТО, за участь США в урегулюванні регіональних конфліктів і проведенні миротворчих акцій. Взагалі США після розпаду СРСР, як єдина наддержава, намагаються створити глобальну систему безпеки, залучивши до неї всі впливові держави і структури світу. У проведенні свого зовнішньополітичного курсу США вдаються до будь-яких засобів: від мирних до воєнних (бомбардування, ракетні удари, введення військ). Серйозними зовнішньополітичними акціями США в період президентства Б.Клінтона стали збройні операції в Сомалі, Гаїті, Боснії, Іраці, Афганістані.