Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо

Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни, у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання. З самого початку, наприклад, стало необхідним полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.

США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов'язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.

Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.

Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. В результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити опір перед загрозою війни.

Вогнище війни на Далекому Сході. Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.

Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії - важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.

Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня

1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської- 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги націй. На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.

Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.

Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга націй заявила, що Маньчжурія є невід'ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були введені. З'явився перший прецедент безкарності агресії.

Агресія Італії проти Ефіопії. У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.

З жовтня 1935 р. 500-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги націй оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх членів Ліги націй застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об'єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.

Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи. Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні "Пакту згоди і співробітництва" між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано. Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об'єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословач-чини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.

Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин, що склалися. Це був шлях до війни.

Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги націй у жовтні 1933 р.

У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер відступив.

1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.

Між Великобританією і Німеччиною було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була двостороннім порушенням Версальської системи.

Після цього Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.

У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.

Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.

Створення блоку Берлін-Рим-Токіо. Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась "вісь" Берлін-Рим-Токіо. Сторони зобов'язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали фашистський заколот в Іспанії.

Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.

До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили "новий порядок", який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну.