Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Світова економічна криза (1929-1933 pp.)

Криза почалась з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 p., коли за один день акції впали в ціні на мільйони доларів. Це був крах ринку цінних паперів. Так неодмінно мав завершитись спекулятивний бум і штучне завищення їх курсу. Але крах на біржі був лише зовнішнім проявом кризи в економіці. За крахом фондового ринку настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38%.

Ця криза завершила історичну еволюцію типу господарювання, притаманного кінцю XIX - початку XX ст.

Однією з головних причин економічної кризи, яка є неминучою і необхідною умовою економічного циклу, вважають невідповідність між виробництвом (пропозицією) і попитом, тобто на ринку вироблених товарів було більше, ніж попиту на них. Це криза відносного перевиробництва і перенакопичення капіталу. Щоб звільнитися від затоварювання, виробники під час кризи занижують ціну, скорочують виробництво, звільняють робітників, припиняють капіталовкладення. Коли виробництво товарів і попит на них вирівнюються, починається вихід з кризи в новий економічний цикл. Це була типова картина другої половини XIX - початку XX ст. Але економічна криза 1929-1933 pp. була не звичайною. Циклічна криза перевиробництва збіглася з структурною кризою і з нижчим щаблем так званої довгої хвилі розвитку капіталізму. Під довгими хвилями маються на увазі періодичні коливання економічної активності тривалістю 40-60 років. Такі коливання фіксуються з кінця XVIII ст. і на 1929-1933 pp. приходиться, як вважають економісти, четверта хвиля в найнижчій фазі. В ці періоди з інтервалом у 50 років проходить зміна технічної і технологічної бази економіки і розширення її на всі галузі господарства. Нова техніка і технології, створені в 20-30-ті роки могли забезпечити масове виробництво, але цей процес оновлення не міг вийти на рівень піднесення без забезпечення умов масового споживання. Для масового виробництва потрібен був масовий покупець. Інша гостра проблема, виявлена кризою, - його небувало затяжний характер. Це свідчило про те, що традиційний ринковий механізм виходу з кризи повинен бути доповнений механізмами державного регулювання.

Криза породила також небачене безробіття (у 1932 р. в 32 країнах зареєстровано 26,4 млн. безробітних), загрозу голоду для багатьох сотен тисяч людей, небезпеку стихійного виступу, повстання, тобто загострились соціальні проблеми, вирішення яких було можливе лише після зміни соціальних функцій держави.

Криза 30-х років, на відміну від попередніх, охопила відразу всі країни світу і найбільшого удару зазнали країни, що були сировинними придатками індустріально розвинутих країн. Зрештою, це дало могутній поштовх до пошуку цими країнами шляхів забезпечення економічної незалежності.

Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.

Глибина і тривалість кризи визначались значною мірою тим ударом, якого завдали світовому господарству світова війна і ді держав-переможців після неї. Традиційні господарські зв'язки були порушені. Світова економіка була перевантажена борговя ми зобов'язаннями. Війна породила безпрецедентне зростанм американської економіки і перетворила США у світового кредиі тора. Американські позики дозволяли Німеччині сплачувати реї парації, які своєю чергою поверталися в США у вигляді платежів Англії та Франції за воєнними боргами. Вся світова економікЛ стала залежною від благополуччя американської економіки, але саме цього не було.

Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні І торговельні війни загострили відносини між провідними країнаї ми і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядоЛ Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Японія, яка кинула відкритий виклик Версальсько-Вашингтонськія системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю захопивши Маньчжурію.