Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Видатні Українці: Довідник

Іван Кавалерідзе (1887—1978)

Івана Кавалерідзе не випадково називали «українським Микельанджело». Видатний скульптор, кінорежисер, драматург, — здавалося, немає такої області в мистецтві, яка б не скорилася цій людині. Його фільми знищували, а скульптури не приймали до музеїв, побоюючись викликати гнів партійних керівників. Сталін особисто громив його режисерські роботи, а Микита Хрущов викривав за «негідну поведінку» під час фашистської окупації Києва. Хоча вся провина Кавалерідзе полягала в тому, що він писав пейзажі й продавав їх на ринку, щоб не померти з голоду...

Іван Кавалерідзе, виходець із давнього грузинського роду, що переселився в Україну в середині 19 століття, народився на хуторі Ладанському в Сумській області (нині село Новопетрівка). Навчався в приватній гімназії в Києві, потім — у художньому училищі, а вечорами підробляв статистом у Київському оперному театрі. Потім — Академія мистецтв у Петербурзі й Париж, де на той час гриміла слава видатного Родена. У 1910 році молодий скульптор переміг у конкурсі проектів пам’ятника княгині Ользі, і його проект в 1911 році було здійснено. Тоді ж він почав працювати на одній із московських кінофабрик як гример і скульптор. У цей час були створені кращі його роботи: «Святослав у бою», «Борис Годунов», ряд скульптурних портретів.

У 1915—1917 роках Кавалерідзе було призвано до армії. З 1918-го оселився в Ромнах і до 1928 року обіймав скромні посади вчителя малювання і режисера повітового самодіяльного театру. Водночас з його майстерні виходили пам’ятники Тарасу Шевченку та Григорію Сковороді, інші монументальні роботи. В 1928 році доля привела скульптора і режисера на Одеську кіностудію, а потім — на київську студію «Українфільм», де до 1941 року він пропрацював режисером, поставивши такі відомі фільми-опери, як «Запорожець за Дунаєм» і «Наталка Полтавка». Фільм Кавалерідзе «Злива» (1938 p.), присвячений подіям гайдамаччини, був знищений на вимогу партійного керівництва. Режисерові заборонили працювати з молоддю.

У роки війни Іван Кавалерідзе опинився на окупованій території, і лише в 1944 році зміг повернутися до мистецтва — але не в кіно, а в майстерню скульптора. До середини 50-х років він створив ряд великих робіт — портрети Шаляпіна, Горького, Толстого, фізіолога Павлова. А в 1957 році йому знову вдалося почати знімати. Серед робіт цього часу фільми «Григорій Сковорода» (1958 р.) і «Повія» (1961 р.) за романом П. Мирного. Уже в похилому віці він пише ряд п’єс, поставлених у багатьох українських театрах, і продовжує роботу скульптора, створивши, зокрема, пам’ятник Богданові Хмельницькому в Кобеляках.

Творчість була його стихією до останніх днів. Цікаво, що частина творінь Івана Кавалерідзе відродилася вже після того як художник пішов з життя — пам’ятники Григорію Сковороді, княгині Ользі і Ярославу Мудрому було встановлено в Києві лише в самому кінці 20 століття.