Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Видатні Українці: Довідник

Олександр Довженко (1894—1956)

Олександр Довженко, чия творчість визнана одним із найвищих досягнень людської культури, народився на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця, в селянській сім’ї. Дитинство його пройшло серед казкової природи на берегах Десни — і цей світ знайшов своє втілення у фільмах і прозі Довженка. В 1913 році юнак вступив до Глухівського учительського інституту, а закінчивши його, отримав направлення до Житомира. До переїзду в Київ у 1917 році він викладав природознавство, географію, фізику, історію і малювання. У Києві Довженко навчався в Комерційному інституті та в Академії мистецтв. У 1918—1920 роках був мобілізований до Червоної Армії, потім завідував відділом мистецтв в управлінні народної освіти. Побував Довженко і дипломатом — протягом двох років працював у консульствах у Варшаві та Берліні.

У 1923 році він повернувся в Україну. Працював у Харкові, у столичній газеті «Вісті» карикатуристом і художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя доля його круто змінюється — Довженко випробовує себе як режисер на Одеській кіностудії. Він мріє про справді національне кіно, що сягає корінням у народну культуру, однак перші його фільми далекі від цієї мети. Лише в 1928 році всього за сто днів він знімає фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до 20 століття. Наступною роботою стає «Арсенал» (1930 p.), а за ним на екрани виходить «Земля» — шедевр, який увійшов до числа дванадцяти кращих фільмів усіх часів і народів. Фільм мав грандіозний успіх у Європі, але в Україні перебував у прокаті всього вісім днів і був знову показаний лише в 1958 році.

Довженка звинуватили в націоналізмі, оспівуванні «куркуля-власника», і зрештою під загрозою арешту він був змушений залишити Київ і переїхати до Москви. На довгі роки улюблена робота стала для нього поденщиною — нав’язані сюжети, оспівування уявних успіхів радянської влади і «героїв-більшовиків». Теми почасти диктував сам Сталін — так з’явилися фільми «Аероград» (1935 р.) і «Щорс» (1939 p.).

У цей же час Довженко виношує задум «Тараса Бульби», консультується з істориком Д. Яворницьким, закінчує сценарій фільму. Всі плани режисера зруйнувала війна. У 1942 році Довженко, який працював військовим кореспондентом, публікує статтю «Україна у вогні», чесно розповідає про те, що діялося на звільнених від окупації землях. На нього обрушується шквал нападок. Режисера обвинувачують у тому, що він ставить під сумнів боєздатність Червоної Армії, називають пораженцем і націоналістом, звільняють з усіх посад і забороняють друкуватися в пресі. Єдине, що йому дозволено, — працювати на студії кінохроніки.

У повоєнні роки в кінематографі запанував глибокий занепад. Лише в 1949 році Довженкові дозволили зняти фільм «Мічурін». На початку п’ятдесятих він створює сценарії та кіноповісті «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних років», «Зачарована Десна», викладає в Інституті кінематографії в Москві. Розпочинається робота над новими фільмами — але в листопаді 1956 року видатний режисер раптово помирає від серцевого нападу.

Він болісно тужив за батьківщиною і на самому початку п’ятдесятих років записав у щоденнику: «Я помру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, щоб перед тим як спалити мене в крематорії, із грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, де-небудь над Дніпром...».