Видатні Українці: Довідник

Остап Вишня (Павло Губенко) (1889—1956)

Уславлений український сатирик і гуморист народився на хуторі Чечва в Охтирському районі Сумської області. Селянська сім’я Губенків була багатодітною — у Павла Губенка було 16 братів і сестер. Закінчив початкову школу, потім — Київську військово-фельдшерську школу. Працював фельдшером в армії і в хірургічному відділенні лікарні для залізничників, але медицина не була його покликанням. Здавши екстерном гімназичні іспити, Губенко в 1917 році вступив до Київського університету, але до лекцій справа так і не дійшла.

Із цього часу письменник-початківець повністю віддається журналістській і літературній роботі, публікує уїдливі та блискуче дотепні фейлетони в газетах Кам’янець-Подільського, а з 1921 року стає співробітником всеукраїнської газети «Вісті ВУЦВК». Тут і з’явився вперше псевдонім «Остап Вишня», відомий кожному українцеві.

Визнання до самобутнього майстра української сатири та гумору прийшло миттєво. Все написане Вишнею було не просто смішним — сатиричними засобами він атакував вади та недоліки своїх земляків, які знав як ніхто. Девізом Остапа Вишні стали слова М. Гоголя: «У кого не вистачає духу посміятися над недоліками своїми, краще вже йому вік не сміятися». Створений сатириком новий жанр — «усмішка», гібрид фейлетону і гуморески,— користувався неймовірною популярністю.

У 1934 році Вишня, як і багато українських інтелігентів, був репресований і звільнений лише в 1944 році з умовою, що його сатира поверне своє вістря проти «націоналістів» і діячів Української повстанської армії. Результат виявився зовсім іншим — публікації Вишні в радянській пресі донесли до світу інформацію про те, що УПА не розгромлена і продовжує боротьбу.

Між письменником і його читачами встановилося рідкісне взаєморозуміння — усе, що Вишня писав з поправкою на цензуру, вони пропускали, виловлюючи між рядків іскри його чудового сміху, ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері загального рабства.

Після війни Остап Вишня став членом редколегії журналу «Перець» і його активним співробітником, однак здоров’я його було підірване в’язницями і перебуванням у концтаборі на Крайній Півночі. У 1956 році видатного сатирика не стало.