Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Видатні Українці: Довідник

Іван Нечуй-Левицький (1838—1918)

Іван Левицький, котрий набув популярності під псевдонімом Нечуй, народився в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був людиною прогресивних поглядів, за власні кошти створив школу для селян, де майбутній письменник здобув початкову освіту. Батьківська бібліотека відкрила перед хлопчиком історію України. У сім років Івана Левицького віддали до духовного училища при Богуславському монастирі, по закінченні якого він вступив до Київської духовної семінарії. Цей навчальний заклад Левицький закінчив у 1859 році і деякий час працював там же вчителем церковнослов’янської мови, арифметики та географії. За цим послідував вступ до Київської духовної академії. Юнак самостійно вивчає мови, захоплено читає європейську класику, знайомиться з працями прогресивних філософів.

Закінчивши академію зі ступенем магістра, Левицький відмовляється від духовної кар’єри заради місця викладача в Полтавській духовній семінарії; згодом, в 60—70-ті роки, працює в гімназіях Калиша та Седлеця і випробовує свої сили в літературі. Перші його твори публікуються у львівському журналі «Правда», тому що починаючи з 1863 року в Російській імперії література українською мовою була під забороною. У 1873 році письменник переїжджає до Кишинева. Працюючи викладачем словесності в місцевій гімназії, він очолює кружок радикальної інтелігенції і потрапляє під таємний нагляд жандармів.

Розквіт творчості Нечуя-Левицького припадає на 70—80-ті роки 19-го століття. У цей час він створює справжні шедеври — повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки». Головними для нього до кінця життя залишаються «реальність, народність, національність» — саме так він і формулював своє творче кредо. У 1885 році письменник вийшов у відставку, оселився в Києві та зайнявся виключно літературною діяльністю. З-під його пера виходять десятки нарисів, статей, оповідань. І весь цей час письменник живе в страшенній убогості, у повній самотності, ледве зводячи кінці з кінцями.

Помер Іван Нечуй-Левицький у розпал грізних подій революції і громадянської війни у «шпиталі для самотніх людей» на Дегтярівці в Києві.