Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Видатні Українці: Довідник

Пантелеймон Куліш (1819—1897)

Багатостраждальним, подвижницьким, пристрасним — таким було життя Пантелеймона Куліша, блискучого письменника, історика, етнографа, перекладача, фольклориста. Микола Хвильовий у 20 столітті називав його «ідеальним революціонером-громадянином».

Пантелеймон Куліш народився в містечку Вороніж неподалік від Глухова. Батько його був заможним селянином, а мати походила з родини козацького сотника. Невідомо, де і як він здобув початкову освіту. Наприкінці 30-х років Куліш був вільним слухачем у Київському університеті. Стати повноправним студентом йому не вдалося, тому що для цього був потрібний документ про дворянське походження. Однак глибокі знання дозволили йому посісти місце викладача в Луцькому дворянському училищі. У цей же час Куліш заявив про себе як про обдарованого письменника.

Опубліковані в журналі «Сучасник» у 1845 році перші частини роману «Чорна рада» принесли йому загальне визнання. Ректор Петербурзького університету П. Плетньов запрошує Куліша на викладацьку роботу, а через два роки його відряджають у західнослов’янський край для вивчення історії, культури та мистецтва його населення. «Гарячий Панько» — так прозвали письменника друзі через його живий і пристрасний характер.

Після прибуття до Варшави Куліш був заарештований — його обвинуватили в приналежності до Кирило-Мефодіївського товариства. Суд присудив його до висилки на поселення в Тулу.

Там письменник продовжував працювати, хоча на публікацію будь-яких написаних ним творів було накладено заборону.

За допомогою друзів Кулішу вдалось домогтися пом’якшення покарання. У 1856 році вийшло друком його двотомне дослідження «Записки про Південну Русь» — збірка фольклорно-історичних та етнографічних нарисів, які містять унікальні матеріали з історії української культури. Особливо плідним для Куліша став 1857 рік: було повністю опубліковано роман «Чорна рада», запрацювала його власна друкарня. Письменник починає клопотатися про дозвіл на видання першого українського журналу — славнозвісної «Основи»,— у якому в 1861 році було опубліковано його історичні нариси «Хмельниччина» і «Виговщина».

Кілька років письменник працював у Варшаві та Відні, збираючи матеріали до монографії про історію возз’єднання України і Росії. Після повернення до України він оселився на хуторі Мотронівка, де склав збірник «Хутірська філософія та віддалена від світу поезія», який одразу після публікації в 1879 році було вилучено з продажу.

14 лютого 1897 року життя полум’яного патріота України і одного з найобдарованіших письменників 19-го століття обірвалося.