Видатні Українці: Довідник

Олена Левчановська (1881—1940)

Олена Левчановська, у дівоцтві — Гродзинська, народилася в 1881 році в маєтку Городно на Волині. Вона походила з відомої української родини, яка в минулому мешкала у Чернігівській губернії. Олена навчалася в Луцьку, але іспити на атестат зрілості їй довелося здавати в Петербурзі в 1903 році — сімейні обставини завели її далеко від дому. Потім вона навчалася на філологічному відділенні Віденського університету, потім разом із чоловіком-студентом переїхала до Москви, де й закінчила історичне відділення Вищих жіночих курсів.

Відповідаючи на поклик часу, багато освічених українок на початку 20 століття зверталися до педагогіки та викладання. Цей ви-бір зробила і Олена — перед Першою світовою війною вона відкрила в рідному селі українську школу, де поряд зі звичайними предметами учням прищеплювали любов до національних традицій, української музики, пісень і танців. У роки революції вона працювала в організації «Просвіта».

12 листопада 1922 року Олену Левчановську в ході загальних виборів було обрано до Сенату Другої Речі Посполитої. Перемогу їй забезпечили голоси українців, які мешкали на Волині, Холмщині, у Поліссі й Підляшші, тож захист їхніх інтересів став головною метою її політичної діяльності. Сенатор Левчановська, одна з перших жінок-політиків Європи, заснувала Український парламентський клуб і увійшла до складу комісії із закордонних справ при Сенаті. Від імені українського парламентського представництва вона виступала на міжнародних конгресах у Парижі, Женеві, Празі, Подебрадах, захищаючи політичні свободи та національну культуру української «меншини», незважаючи на всі перешкоди, які чинила польська влада.

У 1931 році, по закінченні сенаторських повноважень, Левчановська повернулася до сімейного маєтку в селі Линів. А в грудні 1939 року, після поділу Польщі між гітлерівською Німеччиною та СРСР, все приналежне їй майно перейшло у власність створеного радянською владою сільського комітету, а саму Олену Левчановську було заарештовано органами НКВС.

У січні 1940 року її перевели до Луцької в’язниці, а 24 квітня того ж року «трійка» НКВС винесла Олені Левчановській безсудовий смертний вирок. Де і коли він був виконаний і де розташована безіменна могила, у якій спочиває перша українська жінка-сенатор, досі залишається невідомим.