Видатні Українці: Довідник

Микола Міхновський (1873—1924)

Видатний український політичний і громадський діяч, борець за незалежність України, лідер «самостійницької» течії в українському визвольному русі, один із організаторів української армії Микола Міхновський народився в сім’ї сільського священика в селі Турівка на Полтавщині. Набув освіту в Прилуцькій гімназії, а потім — на юридичному факультеті Київського університету.

Ще в 90-х роках 19 століття Міхновський став засновником підпільного руху за державну самостійність українських націй. Закінчивши навчання, він почав працювати адвокатом, водночас продовжуючи революційну діяльність. У 1900 році він взяв участь у створенні в Харкові Революційної Української партії (РУП) — першої української політичної організації в Лівобережній Україні. Його брошура «Самостійна Україна» стала програмою РУП. Однак коли в РУП узяли гору марксистські настрої, Міхновський залишив її і заснував Українську народну партію, що ставила за мету боротьбу за незалежність України.

З початком революції в Україні Махновський увійшов до складу Центральної Ради, але його погляди не здобули там широкої підтримки. Тоді він цілком присвячує себе створенню української армії. Завдяки його видатним організаторським здібностям було сформовано Перший український полк імені Богдана Хмельницького, а сам Міхновський увійшов до складу Українського генерального військового комітету — вищого військового органу Центральної Ради. Але і тут він натрапив на недовіру — національна демократія негативно ставилася до створення регулярної армії, наївно гадаючи, що в разі необхідності народ «сам організується в боєздатну міліцію».

Міхновський залишив свій пост і повернувся до Києва лише після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року. Скоропадський мав намір призначити Міхновського прем’єр-міністром, але під впливом недоброзичливців політика він відмовився від цієї думки. Однак і в опозиції Міхновський доклав усіх зусиль, щоб перетворити владу, що спирається на німецькі багнети, на справді українську.

Із установленням Директорії почали збуватися застереження Міхновського — соціалістичний режим призвів до повної анархії, розрухи та розкладання армії. Це зробило Україну неспроможною перед більшовицькою Росією. На засіданні керівництва Української хліборобської партії, наново створеної Міхновським, він заявляє, що єдиний шлях порятунку країни — скинення Директорії. Однак незабаром він захворів на висипний тиф, а тим часом у Запоріжжя вступили більшовицькі частини. Міхновський, ледве живий після хвороби, був заарештований і дивом уникнув розстрілу.

До 1924 року він працював юристом, аж поки знову не був заарештований ГПУ. Після декількох днів жорстоких допитів він був відпущений, а вже наступного дня, 3 травня, знайдений повішеним у саду свого друга Володимира Шемета. У кишені небіжчика лежала записка, з якої випливало, що Міхновський, не чекаючи повторного арешту, «вирішив померти власного смертю».