Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Видатні Українці: Довідник

Михайло Грушевський (1866—1934)

Михайло Грушевський народився в місті Хелмі (нині на території Польщі). Предки його походили з Чигиринського повіту, дід був священиком, а батько — викладачем. Дитинство Грушевського пройшло в Ставрополі та Владикавказі, він навчався у Тифліській гімназії, а потім на історико-філологічному факультеті Київського університету. Майбутній історик рано розпочав наукову діяльність — уже на третьому курсі він під керівництвом В. Антоновича написав дослідження «Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця 14 століття». Працю було визнано гідною золотої медалі, а її автора залишено в університеті при кафедрі руської історії.

У цей період Грушевський стає активним членом Київської «Громади». Подальша його доля пов’язана зі Львовом, де він тривалий час викладав в університеті, займався науковою діяльністю, публікував праці, багато з яких мали широке громадське звучання. У Львові Грушевський стає професором, главою Наукового товариства ім. Шевченка, засновує Українське наукове товариство.

На початку Першої світової війни вчений переїжджає до Києва, але власті, що вважали його сепаратистом і «мазепинцем», відправили Грушевського в заслання до Симбірська. Звільнено його було лише після Лютневої революції. Створена в Києві 4 березня Центральна Рада під час відсутності Грушевського обрала його своїм головою. До Києва історик прибув 12 березня і негайно включився в роботу Ради.

Авторитет Грушевського і його глибоке знання сподівань народу України стоїть за текстами універсалів Центральної Ради. Першим Універсалом проголошувалася автономія України в складі Росії, Третій Універсал заявляв про створення Української народної республіки, Четвертий — про політичну незалежність країни. В останній день роботи Центральної Ради — 28 квітня 1919 року — було прийнято першу конституцію України, у розробці якої Грушевський брав найактивнішу участь.

Михайла Грушевського іноді називають «першим президентом України» і «президентом Української Народної Республіки». Це помилка, тому що Грушевський ніколи не обирався на цю посаду, і посади такої просто не існувало. Учений і державний діяч обіймав пост «президента Ради» — тобто глави парламенту, що правив на той час Україною. Він справді був найвищою посадовою особою молодої держави, але не її президентом.

Після падіння Центральної Ради Грушевський якийсь час жив у Кам’янець-Подільському, потім — у Празі, Відні, Варшаві. У 1924 році він повернувся на батьківщину. Незважаючи на те, що влада обіцяла надати йому повну свободу в науковій діяльності, партійні керівники розгорнули цькування вченого. Його обвинувачували в українському націоналізмі, контрреволюційній діяльності, зв’язках із німецьким імперіалізмом.

Наприкінці 1934 року Грушевський під час санаторного лікування раптово помер від незначного запалення, яке через неправильне лікування переросло на загальне зараження крові.

Лише в сучасній Україні його служіння батьківщині здобуло справжнє визнання. Грушевський був невтомним трудівником, людиною високого та благородного духу, справжнім «президентом» — лідером національного відродження України, її першого прориву до незалежності. Історик, соціолог, літературознавець і публіцист, він залишив нащадкам близько двох тисяч наукових праць — воістину, величезну спадщину.