Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Переселенські рухи українців

Перше масове переселення, а точніше — виселення українців з їх споконвічних земель і російський царизм примусово здійснив ще на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст. Тоді сформоване з колишніх запорозьких козаків, так зване Чорноморське козацьке військо, у повному складі було відправлене на постійну дислокацію у долину ріки Кубань на північному Кавказі Козаки — чорноморці взялися освоювати безлюдні землі. Свої селища — станиці вони називали іменами колишніх запорозьких куренів, хоча на відміну від побуту Запорозької Січі обзаводилися сім'ями та індівідуальними господарствами. Заснували і свій військово-адміністративний центр — місто Катеринодар (нині Краснодар). Місцеве самоуправління в станицях підпорядковувалося наказному отаману, якого призначав з російських генералів царський уряд.

Уже на початку XIX ст. на відведеній урядом для Чорноморського війська території у передгір'ях Кавказу проживало близько 25 тис. козаків, переселених з України. Протягом наступних десятиріч це військо поповнювалося новими поколіннями українських переселенців. Найбільше їх було з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини — регіонів з великим прошарком вільного від кріпацької залежності козацького населення Царський уряд, зацікавлений у поповненні війська, що протистояло непокірним гірським народам Кавказу, всіляко заохочував такі переселення з України. Для закріплення на Кубані Чорноморського козацького війська туди примусовим набором відряджали й дівчат з України. Там вони виходили заміж, а родинні зв'язки найміцніше прив'язували козаків до їх постійного місця проживання.

Остаточна організація Чорноморського козацького війська відбулася у 60-х рр. XIX ст. , коли до нього включили й селища російських козаків на Кубані. Тепер воно стало називатися Кубанським козацьким військом. Цією назвою царизм увічнив існування козацького війська, хоча сподівався на інше — остаточно підірвати його національно-етнічні корені. Проте більша частина населення Кубані не відцуралася українських традицій у мові, побуті, звичаях.

Починаючи з другої половини XIX ст., основний як стихійний, так і організований, переселенський потік українців. Наддніпрянщини спрямувався на східні й південно-східні окраїни Російської імперії. Переселялися з усіх дев'яти українських губерній, де селянам належало лише від 28 до 60% землі, що оброблялася. У 80-х рр. українські селяни стали масово звертатися до царських властей з проханням дозволити переселитися на вільні землі. Царський уряд заохочував до переселення обіцянками пільгового проїзду до місця поселення, наданням позичок для обзаведення господарством, худобою, насінням, речами домашнього вжитку, звільненням на два-три роки від податків та від призову на військову службу.

Щоправда, не всі одержували дозвіл на переселення. Зокрема, в таємних інструкціях вказувалося «Ті сім'ї, які не мають достатніх коштів і разом з тим обтяжені багатьма малолітніми дітьми, а деякі — родичами похилого віку, не бажані і не корисні. Відмовляли у дозволі на переселення й бунтівливо настроєним і надто убогим селянам.

Та це не спиняло багатьох з них Бідняки розпродували убоге майно, щоб мати хоч мінімум грошей на проїзд і поселення на новому місці, і без усякого офіційного дозволу залишали рідні домівки і пускалися світ за очі, на свій страх і ризик, у пошуках кращого життя. Таких самовільних переселенців у 90-х рр. було не менше половини від їх загальної кількості.

У другій половині XIX ст. українське населення на Кавказі подвоїлося, досягши 1млн 300 тис чоловік (причому понад 80% сконцентрувалося у його північній частині, тут у загальній кількості населення воно становило 22%) 400 тис. українців налічувалося у нижньому Поволжі. Понад 100 тис. у Казахстані та Середній Азії, хоча щодо всього населення цих регіонів частка українців лише трохи перевищувала 1%.

Найбільше заохочувалося царським урядом освоєння малозаселених на той час регіонів Сибіру та Далекого Сходу. Діставалися сюди переважно пароплавами, які відправлялися з Одеси і після довготривалої подорожі висаджували переселенців на Тихоокеанському узбережжі у Владивостоці. Потік переселенців з України до Сибіру і Далекого Сходу зріс після введення Транссибірської залізниці Вони масово селилися вздовж цієї магістралі Для заселення царський уряд визначив Єнісейську, Іркутську, Тобольську, Томську губернії, Алтайський, Уссурійський і Приморський краї Наприкінці XIX ст. українців тут налічувалося близько 225 тис., причому частка їх у населенні Примор'я та Приамур'я сягала майже 20%.

Компактно заселену вихідцями з України величезну (1 мільйон кв. км. ) територію — від узбережжя Японського і Охотського морів до Забайкалля — вони самі назвали Зеленим Клином. На той час це справді були суцільні зелені масиви субтропічних лісів і тайги. Тут переселенці будували собі селища, викорчовували ліси під земельні ділянки для хліборобства, осушували болота. Землі вистачало. Кожна новоприбула родина одержувала до 100 десятин землі. Вся подальша доля переселенців залежала від них самих. Отже, в освоєння далекосхідних просторів, як і інших окраїнних земель Російської імперії, внесок українців був досить значним.

Масове переселення українського населення селян на початку XX ст. проводилося російським царизмом передусім з метою уникнення гострих соціальних конфліктів і запобігання анти імперським визвольним рухам. На основі системи заходів, передбачених так званою столипінською аграрною реформою, протягом 1906-1912 рр. до Сибіру переселився майже один мільйон українських селян. Проте не маючи достатнього капіталу для обзаведення господарством на нових місцях, багато з них і там змушені були орендувати землю або й просто наймитувати у місцевих заможних землевласників. Через постійні матеріальні нестатки, хронічні голодування, незвичайні кліматичні умови, брак кваліфікованої медичної допомоги, смертність останнього, організованого російським царизмом, контингенту українських переселенців сягла 30-40%. Майже четверта частина їх змушена була повернутися в Україну.