Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України навчальний посібник

Під владою Російської і Австрійської імперій

Під владою Російської імперії

Свою колонізаторську політику стосовно українського народу російські власті здійснювали адміністративними методами. На місці автономно-самоврядних українських регіонів — Слобожанщини й Лівобережжя — було засновано Харківську, Чернігівску та Полтавську губернії. Внаслідок свавільного визначення їх кордонів до сусідніх з Україною російських губерній включили й місцевості, де більшість населення становили українці з традиціями українського козацького самоврядування. Так само поділили Правобережну Україну та Волинь. Тут утворили Київську, Подільську і Волинську губернії, які за категоричним наказом царя мали бути приведені у повну відповідність з великоруськими губерніями «в усіх галузях життя» Так само російський царизм чинив і на відібраних у Війська Запорозького степових просторах Північного Причорномор'я і Приазов'я. На початку XIX ст. їх поділилі на три губернії Херсонську, Таврійську, Катеринославську Після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. до Російської імперії відійшла заселена переважно молдаванами територія між ріками Дністер і Прут. Тут утворили Бессарабську область, до якої включили і нові повіти — ізмаїльський, Акерманський і Хотинський, населені здебільшого українцями.

У губерніях державну владу здійснювали губернатори, яких призначав і увільняв цар Губернії складалися з повітів, де хазяйнували царські справники. В свою чергу, й повіти мали поділи на стани, які очолювали поліцейські пристави. Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків, які йшли на зміцнення царського режиму. Весь губернський адміністративно-управлінський апарат був покликаний охороняти владу царизму Губернатори, проголошені спеціальним царським указом повновладними «хазяями» губерній, мали право контролю над діяльністю будь-якої установи чи підприємства Практикувалося призначення на посади губернаторів не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація й поліція, а й розквартировані на території губернії війська.

Запровадивши на таких національна окраїнах Російської імперії як Польща, Фінляндія, Прибалтика, Кавказ особливі, ще жорстокіші форми державного управління у вигляді намісництв і генерал-губернаторств, царизм ввів їх і в українських землях. На середину XIX ст. з 10 генерал-губернаторів Російської імперії 3 припадало на Україну. Отже, всі 9 її губерній, а саме Харківька, Чернігівська і Полтавська, Київська, Подільська і Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська входили відповідно до Малоросійського, Київського і Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторств. На початку XX ст. в усіх губерніях заснували охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства Російської імперії.